«Всіхня» творчість

Корній Чуковський у праці «Від двох до п’яти» писав, що діти починають освоювати мову з повторення того, що чують від дорослих. Вони повторюють слова, мовні конструкції, але не одразу вловлюють їх правильно, тому спочатку користуються ними невміло, з помилками. Хоча, застерігає Корній Чуковський, не слід вважати, що це просте копіювання. Діти творчо будують слова за законами морфології. Всім відомий приклад – слово «всіхній». «Це всіхній вогонь? –  Всіхній, всіхній! Подходь, не бійся!». Діти приміряють різні значення і конструкції у різних ситуаціях, як то, приміром: «Тату, дивися, як твої штани насупилися!» чи «Наша бабуся зарізала взимку гусей, аби вони не застудилися». Вивчення мови, опанування її правил – це, наголошує Корній Чуковський, складна творча робота, здійснювана дітьми з дня у день не один рік.

Чи може бути інакше? Чи можна розрізнити, де діти творять, а де ні? І питання стосується не лише освоєння мови, а освоєння усього.

Сергій Алушкін у статті «Чи потрібно критикувати дитячу творчість?»[1] вважає, що можна. Під дитячою творчістю він розуміє те, що розуміють під творчістю дорослі – акт творчості в рамках занять мистецтвом. Якщо посадити дитину за стіл, дати їй пензлик, фарби й аркуш паперу, вона почне малювати, а в результаті матимемо «творчість». Звідси автор статті виходить на питання: як ставитися до результату?

На його думку, варіантів два: як критик або як педагог. І критик, і педагог у вищезгаданій статті є спеціалістами, вузькими фахівцями. Якщо педагог захоплюється «каляками-маляками» і хвалить дитину, то критик реагує на «творчість» стримано, не боїться оцінювати роботу об’єктивно й оцінює відверто. Зрозуміло, що ця односторонність треба автору тільки для того, щоби сформувати хоч якусь суперечність. І надміру критична оцінка, і захоплення недосконалими, частіше примітивними – з точки зору мистецтва – роботами дітей з «педагогічною метою» – обидві позиції шкодять дітям і аж ніяк не сприяють їхньому розвитку хоча би у певному ремеслі.

Далі автор статті «Чи потрібно критикувати дитячу творчість?» намагається вирішити дану суперечність. Це йому вдається таким чином. Хороший педагог – критик, а хороший критик не може не бути педагогом. У цьому місці автор перейшов до аналізу проблеми інфантильності мистецтва «дорослого», а ми розглянемо питання дитячої творчості глибше.

Дитина в процесі освоєння дійсності не може діяти інакше, як творчо. Нетворчо вона діяти не вміє. Це пов’язано з тим, що вона тільки знайомиться із контурами предметів, з логікою створених людством речей, відкриває культуру. Вона ще не знає, а тільки починає пізнавати, досліджувати простим способом, найпростішим – методом спроб і невдач. Не знаючи ще предмет у цілому, не розуміючи принципи його роботи, не знаючи його суті, дитина «домальовує», інтуїтивно вгадує невідоме. Кожна спроба, навіть будучи невдалою, веде дитину до конкретизації знання.

Георг Гегель у «Науці логіки» писав, що істинна природа предмету пізнається шляхом його зміни. Щоби знати, що в речах істинне, однієї лиш уваги недостатньо. Для цього необхідна наша суб’єктивна діяльність, перетворююча безпосередньо існуюче.[2, 118] Ця суб’єктивна діяльність із перетворення безпосередньо існуючого і є творчістю, є опосередкуванням дійсності, присвоєнням її.

Зрозуміло, що розподіл праці ставить людину в такі умови, коли вона не завжди може (а то і взагалі не має змоги) творчо підходити до виконання своєї роботи. (Навіть у згаданій статті фігурують саме «закінчені», вузькопрофільні педагог і критик, що є невипадковим). Це тому, що людина сьогодні – спеціаліст своєї галузі, і не має ні часу, ні можливості освоювати інші сфери людської культури. Виходить, отже, що творчість доступна лише дітям і тим дорослим, які не включені в наявну систему організації суспільства.

Є у Гегеля яскрава педагогічна ідея, яка може допомогти зрозуміти, що таке дитяча творчість і як до неї ставитися. В тій же «Науці логіки» він зазначає, що розвивати суб’єктивне мислення треба, приводячи свої уявлення до дійсності, тобто так, щоб розум індивіда вийшов на рівень дійсності.[2, 116-117] Виховання людини – це, ясна річ, рух від дитини до всезагального. Виховання людини – це виховання не індивіда, замкнутого на собі, обмеженого собою, не потурання недолікам, а навпаки – виховання людини всезагального масштабу. Саме тому діти, опановуючи мову, не зупиняються на своїх перших спробах словотворення, а рухаються далі й далі, доходячи до того рівня володіння мовою, який досягнутий у їхньому середовищі.

Ідея про «критичного педагога» чи «педагога-критика» дуже правильна. Вона повністю відповідає вимогам, які ставить перед людством позиція Гегеля. Щоправда, не слід уявляти собі педагога чи критика як людину, яку-небудь Марію Іванівну чи навіть конкретного Вісаріона Белінського. Вважати, що педагогіка – це виховні бесіди, які проводить учитель,  так само помилково, як розуміти під критикою судження спеціально навченої людини про книжку.

Тут доречно згадати досвід Антона Семеновича Макаренка, описаний у «Педагогічній поемі». Приїхавши у місце, де мала з’явитися колонія, педагог відстоює перед завгоспом просту, але дуже принципову річ. Завгосп пропонує таке: він – завідуючий господарською частиною, а Макаренко – завідуючий виховною частиною. Макаренко стоїть на своєму: він – завідуючий колонією.

Це неспроста: виховання людини, тобто її формування відбувається не під впливом від виховних бесід, а в рузультаті розбудови, перебудови середовища. Макаренко, таким чином, обрав єдино правильний педагогічний підхід для створення «нової людини» – створення «нового середовища». По суті це було вирішення педагогічних завдань управлінськими методами. В «Педагогічній поемі» показана саме така – зовсім інша – педагогіка: створення умов для розвитку всіх і кожного через постійне вдосконалення цих умов кожним і всіма.

Саме цим слід займатися і критикам, і педагогам. Легко оцінювати «результат» творчості, але значно важче створити умови для неї. Тим паче, дуже важко створити такі умови, в яких розвиватимуться й творитимуть усі.

На питання «Чи потрібно критикувати дитячу творчість?» дуже вдало відповів Рувім Фраєрман у оповіданні «Мандрівники вийшли з міста». Хлопчик захотів стати письменником. Йому запропонували написати разом оповідання. Він почав: «Мандрівники вийшли з міста». Але його співавтор не продовжив, а відповів: «Я не знаю, що буде далі. Завтра вийдемо і подивимося». Наступного дня вони йшли, йшли, втомилися. Хлопчик пропонував сісти на автобус, але ні – мандрівники ж бо «вийшли» з міста. Як оцінити дитячу творчість тут? Ніяк її не потрібно оцінювати – треба створити умови для її продовження, розгортання. В цьому – роль критика й педагога. Зрештою хлопчик не витримав і повернувся додому. Здається, кращої критики й педагогіки не вигадати.

Література:

  1. Алушкин С. Нужно ли критиковать детское творчество? Электронный ресурс: http://www.leport.com.ua/nuzhno-ly-krytykovat-detskoe-tvorchestvo/
  2. Гегель. Г. Энциклопедия философских наук. Т 1. Наука логики. М., «Мысль», 1974.

***

Текст подається (із дрібними виправленнями) за виданням: 

Демарьов Олександр Геннадійович, «Всіхня» твочість». – Філософські засади креатосфери у контексті творчості: Матеріали XV Міжнародної науково-практичної конференції (30 травня 2019 р., м. Київ) / Укладачі: Новіков Б.В., Покулита І.К., Гавва О.В. – К.: ТОВ НВП «Інтерсервіс», 2019. – 229 с. – с. 50-53.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.