Що таке мистецтво 

Спробуємо дати визначення…

На питання, що таке мистецтво, відповісти і легко, і важко. Найпростіше сказати: мистецтво — це художня література, живопис, скульптура, музика, кіно, театр, архітектура. Але це ще не відповідь, а тільки перелік різних видів мистецтва. Набагато важче дати логічне визначення, вказати на те спільне, що лежить в основі всіх цих видів. Чому, справді, ми об’єднуємо їх одним поняттям «мистецтво»? Адже вони дуже різні! Що спільного між романом і статуєю, між симфонією та малюнком, між кінофільмом і архітектурною спорудою?

Можна так сказати: мистецтво – це естетична діяльність людини. Пише вона роман чи картину, танцює в балеті або проєктує монумент — вона створює естетичні цінності. Це вже більше схоже на визначення.

Однак воно відразу викликає стрічне питання: а що значить естетична діяльність? Ми можемо розшифрувати наше визначення, пояснивши, що естетична діяльність здійснюється за законами краси, спрямована на творення прекрасного і збуджує позитивні емоції. І це буде загалом вірно, але знову дещо розмито. Адже прагнення до краси проявляється і в науці, і в праці, і в повсякденному побуті. Будь-яка творчість у широкому сенсі слова є творчістю за законами краси. Стосовно емоцій — хвилювання, радості, захоплення, сміху, співчуття, то вони, як відомо, викликаються не лише мистецтвом. Ці зауваження серйозні, і далі ми до них повернемося.

А з іншого боку — хіба в мистецтві все і завжди прекрасно? Хіба воно не показує нам на кожному кроці і потворне і відразливе? Що прекрасного в продажних і дурних героях «Ревізора» Гоголя? 

На це відповісти порівняно легко: не потрібно змішувати предмет, відображений в мистецтві, з самим твором мистецтва. Є відомий вислів: «Намалювати прекрасного старого і прекрасно намалювати старого — не одне й те ж саме». Твір мистецтва може мати своїм предметом які завгодно потворні явища дійсності, але сам залишатися прекрасним. Прекрасним у своєму розумінні та оцінці потворного, у своїй виразності, в гармонії своїх елементів.  Герої «Ревізора» нікчемні, але комедія «Ревізор» як твір мистецтва прекрасна.

Краса і правда

Загалом, краса й у житті, й у природі аж ніяк не означає миловидності, приємності. Вона є дещо більше — сила духу, гармонія, глибина розуміння. У мистецтві краса невіддільна від внутрішньої правди, характерності. Про це добре сказав скульптор Роден: «У мистецтві прекрасне тільки характерне. Характер — це глибока правда будь-якого явища природи, все одно — прекрасне воно чи потворне».

Отже, твори мистецтва (істинного, непідробного) є естетичними цінностями, незалежно від того, прекрасні чи потворні явища життя в них відображені. Естетична цінність творів мистецтва визначається мірою внутрішньої правди, тобто якістю відображення. Але якщо так, то сама собою напрошується необхідність доповнити наше первинне визначення мистецтва як естетичної діяльності поняттям відображення. Мистецтво — естетичне відображення дійсності.

Цим, до речі, ми відповімо і на заперечення нашого уявного співрозмовника про те, що естетичні цінності здобуваються не тільки мистецтвом. І це правда. Краса є і в математиці, й у конструкції машини, і в спорті, й у шахах, і багато в чому іншому, що роблять люди. Але тільки в мистецтві краса пов’язана з широким естетичним відображенням життя. Шахова партія витончена сама по собі та в собі: вона ні про що інше, крім себе самої, нам не говорить. Гімнастичні вправи теж гарні, але і гімнаст ні про що не розповідає — він тільки діє в межах свого спортивного завдання. Де ж проходить тонка грань, яка відділяє гімнастику від мистецтва — наприклад, такого близького до неї мистецтва, як балет? Вона проходить, мабуть, там, де пластичні рухи тіла починають передавати якийсь зміст, про щось розповідати. Балерина не просто танцює — вона танцює закохану дівчину, вмираючого лебедя, злу чаклунку, радість, скорботу. Тут естетична дія переростає в естетичне відображення, тут починається мистецтво.

Так само в архітектурі або в прикладному мистецтві. Про одну будівлю ми скажемо, що це просто будинок, твір будівельної техніки, — нехай навіть вона збудована добротно. Про іншу — що це художній твір, тому що вона не просто захищає людину від зовнішнього середовища, але, крім того, каже нам про смаки, звичаї, ідеали людей і про час, в який вони живуть.

Художній образ 

У мистецтві ми завжди сприймаємо не тільки те, що безпосередньо повідомляється нашому зорові і слухові, не тільки саму дію, сам предмет, але і те, що ховається за ним. 

Сутність того, що ми звикли називати художнім образом, у тому й полягає, що він в обмеженій формі виражає безмежний зміст, у малому виражає велике, в окремому — всезагальне.

Про що йдеться в повісті Хемінгуея «Старий і море»? Про те, як старий рибалка впіймав велику рибу і втратив її?  Начебто тільки про це, — та величезний світ почуттів і ціла філософія життя постають за цією скупою, стриманою розповіддю.

Або ось зовсім скромний, маленький твір — малюнок французького художника XIX ст. Дом’є: намальовано відро і притулена до нього мітла. Здавалося б, що тут такого? А ви дивитеся на цей малюнок, і він вас до глибини душі зворушує, занурюючи в атмосферу життя трудової бідноти, навіваючи цілий рій уявлень і почуттів.

Тому і почуття, викликані мистецтвом, — особливі почуття, не зовсім такі, як у повсякденному житті. Вони великі, масштабні, вони знімають кордони між окремою людиною і цілим людством. Співчуваючи, наприклад, Макарові Дєвушкіну, герою повісті Достоєвського «Бідні люди», ми співчуваємо всім взагалі «маленьким людям».

Отже, ми дійшли до висновку, що мистецтво — діяльність, яка естетично відображає життя, яка відображає його в художніх образах, що, як у фокусі, збирають у собі різноманітні риси дійсності. Але тепер перед нами постає ще одне неминуче питання: яку роль, яку соціальну функцію виконує мистецтво в суспільстві?

Мистецтво — і пізнання, і творення, і спілкування

Очевидно, мистецтво служить людям як пізнання? Але хіба наука, що досягла в наш час таких висот, не задовольняє сповна жагу до пізнання і чому потрібен ще інший вид пізнання – художній?

Поставимо питання ширше: що взагалі являє собою позитивна діяльність суспільної людини? Мабуть, її можна звести до трьох основних процесів: виробництва матеріальних і духовних цінностей, пізнання і, нарешті, спілкування людей між собою. Ці три процеси взаємопов’язані і неможливі один без одного: щоб щось створювати, треба пізнавати властивості і закони навколишнього світу і при цьому діяти спільно і узгоджено з іншими людьми, тобто розумно спілкуватися. Однак у розвиненому суспільстві ці процеси здійснюються різними професійними групами людей. Вчені зайняті дослідженням існуючого, пізнанням його законів, але самі вони, як правило, нових предметів, нових матеріальних цінностей не виробляють. Це роблять уже інші: робітники, інженери, будівельники. А третя категорія професій обслуговує сферу найрізноманітніших зв’язків усередині суспільства. Це державні і громадські діячі, педагоги, лікарі, юристи, працівники торгівлі та інші.

Такий поділ праці здається необхідним і розумним, але він має свої негативні сторони, які особливо даються взнаки в епоху капіталізму, коли поділ праці доходить до крайнього роздроблення. Людина виявляється замкненою в свою вузьку спеціальність, як у клітку, що відгороджує її від решти світу, і живе не всією повнотою своєї сутності, своїх здібностей і можливостей, а тільки їхньою невеликою часткою. Її людська сутність обмежується і збіднюється.

З художниками інша річ. Сам характер їхньої діяльності не дозволяє їм замикатися в колі вузьких інтересів. Він вимагає від художника найбільшої розкритості світу, найбільшої чуйності й широти індивідуального буття: це закладено як умова в самій діяльності естетичного відображення. Отже, навіть усередині роздробленого світу мистецтво являє собою фактор, що противиться роздробленню, і це надзвичайно важливо.

Аналізуючи природу мистецтва, ми бачимо, що три названих процеси людської діяльності в ньому начебто поєднані і представляють щось єдине, злите.

А й справді, естетичне відображення дійсності є тим самим її пізнання. Але мистецтво не лише пізнає. Воно, крім того, ще й творить. Адже кожен твір мистецтва — картина, фільм, поема — являє собою якийсь майстерно створений прекрасний предмет: у цьому сенсі мистецтво іноді називають священним ремеслом, а художника — майстром. У мистецтві мало щось переживати, розуміти — треба ще вміти робити, вміти втілити, матеріалізувати пережите і пізнане. І художник це робить сам, без доручення комусь іншому.

І нарешті, — це, може бути, найголовніше — мистецтво є спілкування між людьми. Найвище, духовно-моральне спілкування, обмін не тільки ідеями, а й почуттями. Воно володіє колосальною силою навіювання і є найсильнішим засобом виховання, формування особистості.

У цій єдності функцій — пізнання, творення і спілкування — кожна з них виступає в своєрідній якості, коли несе в собі людський, духовний зміст.

Що, власне, пізнає мистецтво, який предмет його пізнання? Увесь світ? Так, але під особливим кутом зору, а саме світ із позицій людського ставлення до нього, людського сприйняття світу. Наука, особливо якщо говорити про точні або природничі науки, пізнає закони природи, незалежні від людини. Наука тому абсолютно об’єктивна: фізик не повинен давати волю своїм емоційним уподобанням, своїм бажанням бачити дійсність такою, а не іншою, він повинен остерігатися занадто домішувати своє «я» до своїх висновків. А художник ніяк не може і не повинен відмовитися від висловлення своєї особистості в мистецтві, позаяк світ, що ним осягається, — це світ, залежний від людини, мистецтво ж — самопізнання людства. Які ми самі, які потаємні можливості в нас закладені, як ми розуміємо добро і зло, чого ми чекаємо від нашого, людського світу і чого нам в ньому бракує — ось якого роду знання несе нам мистецтво. І сприймаються вони інакше, ніж наукові істини. Адже мистецтво не тільки пізнання, а й духовне спілкування; щоб таке спілкування відбулося, потрібне взаєморозуміння між художником і читачем (глядачем, слухачем). Воно виникає при відповідній душевній налаштованості того, хто сприймає. Іншими словами: сприйняття мистецтва — процес активний, а не пасивний, обидві сторони як би йдуть один одному назустріч. Зерно, кинуте художником, має впасти на благодатний, підготовлений ґрунт — тоді воно дасть сходи. Художник великий, якщо він уловив думу часу, якщо він висловив те, що вже бродило і назрівало в серцях його сучасників, але ще неясно ними усвідомлювалася.

Художник не тільки доводить те, що неясно бродить в серцях, до духовного прояснення, а й матеріалізує його в тому, що він творить. Такою «моделлю світу» і є твір мистецтва: те, що художник пізнав і відкрив, закріплюється в ньому на століття. Тому спілкування людей за допомогою мистецтва тривке і довговічне.

Оригінал: 
http://childrenpedia.org/12/page017.html
Переклад:
Учні сьомого та восьмого класів, вчителі мови та літератури київської школи NewTone.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.