Хто такий Ієн Бенкс і чому його потрібно читати

Бенкс

Шотландія – неймовірний край, який подарував світові Вальтера Скота, Роберта Люїса Стівенсона, Артура Конан Дойла, Ірвіна Велша нарешті. Однак, якщо про усіх цих авторів більшість освічених читаючих людей принаймні чула, то про одного з 50 найкращих британських письменників сучасності, першокласного фантаста і реаліста Ієна Бенкса, на жаль, або не знають нічого, або знайомі лише з його дебютним романом «Осина фабрика» (й то, не копнувши глибоко, плюються, мовляв «що за бридоту я щойно прочитав?!»). Це терміново треба виправляти, бо Бенкс, повірте, крутий, і ось чому.

По-перше, треба сказати, що окреслити жанрові рамки, в яких творив містер Бенкс, доволі непросто. В більшій мірі він відомий саме завдяки серії фантастичних романів, яких у нього з дюжину. Проте історіями про інопланетні гуманоїдні раси він не обмежувався. Ієн Бенкс відзначився неперевершеними реалістичними романами, кожен з яких ні на грам не схожий на інший. Наприклад, його та сама «Осина фабрика» 1984 року – натуралістична, жорстока, моторошна, готична драма із приголомшуючою розв’язкою, майже усі персонажі якої є в різній мірі психічно травмованими і нестабільними. За цілою горою неадекватності та шокуючих сцен насилля таїться більш глибока і зворушлива проблема головного героя, і я ду-у-у-же раджу прочитати «Осину фабрику», якщо ви не схильні думати, що література повинна бути «чистенькою».

Чотири роки потому, написавши за цей час ще 1 фантастичний та 2 реалістичних романи, Бенкс народив чергову чудову драму, – на цей раз із з легким хеппі-ендом,- про відставного самотнього рок-музиканта – «Вулицю відчаю». Тут вже не було такої моторошності і відвертого насилля, як в попередньому бестселері, і хоча майже в кожній главі присутнє хоча б щось, що притаманне подібним романам (секс, наркотики, рок-н-рол), книга сповнена того самого відчаю, яке відчуває людина, коли ні гроші, ні слава, ні визнання не приносять їй справжнього щастя.

Особливе місце в моїй добірці романів Ієна Бенкса посідає «Вороняча дорога» – суміш роману-виховання, детективу та сімейної саги в дусі «Ста років самотності». В цьому творі є все, що робить його справді чудовим: велика кількість персонажів, історія про родину із купою скелетів у шафі, тонка детективна лінія про пошуки зниклого члена сім’ї, чорний шотландський гумор, проблема батьків та дітей і нелінійна структура оповіді, де події перестрибують на дні вперед, десятки років назад, потім знову на кілька років вперед, що не дає тобі розслабитись. Додайте до цього приємного юного головного героя, який протягом всієї історії пізнає глибше себе, своїх близьких і шукає сенс буття. Чи не чудово?

По-друге («по-перше» було десь згори), романи Бенкса наповнені певною «шотландкістю». Це і розмови про «триклятих англійців», партію Торі і незалежну Шотландію, літри випитого персонажами алкоголю, і звичайно, холодна і туманна природа величної півночі. Я не дарма згадала про батьківщину Бенкса на початку – з його книг розумієш, що він дійсно любить свою землю і пише з любов’ю, для своїх співвітчизників. Не можна згадати, що він просто гуляв на природі і черпав натхнення серед відчужених і вітряних пагорбів. Він там жив.

По-третє, для більшості творів Ієна Бенкса характерна вже згадана вище нелінійна структура оповіді. Вони сповнені цілими лабіринтами ретроспектив, які змушують читачів ворушити мізками і згадувати попередні глави максимально точно.

І по-четверте… Як би це не прозвучало дивно, але особливого шарму романам Бенкса додає одна особливість (спойлери!) – в них постійно хтось вмирає, а їх персонажі дуже часто страждають від самотності. Хтось скаже: «Звісно, це реалістично, людина завжди самотня, і всі ми смертні, нічого того боятися». Дехто посудить, що від цього його романи занадто моторошні й наштовхують на сумні думки. Проте, ті емоції, які переживаєш під час прочитання, – особливо у фіналі, – однозначно світлі та приємні, бо коли письменник геній, іншого відчуття не може й бути.

Трохи із особистого життя містера Бенкса… Народився у 1954 році у маленькому і тихому шотландському містечку. Із самого дитинства обожнював читати і сам мріяв стати письменником у майбутньому, тому в університеті головним чином вивчав англійську філологію, філософію та психологію. Він був типовим гіком – так сильно любив комп’ютерні ігри. Був прихильником соціалістичної партії, яро виступав за незалежність від Великобританії. Як будь-який шотландець обожнював віскі і досліджував Шотландію в пошуках ідеального напою, навіть написав про це у 2003. Захоплювався й музикою, написав кілька музичних творів для театральних постановок. Свої фантастичні твори він писав під частково вигаданим ім’ям Ієн Мензіс Бенкс (Ієн М. Бенкс), реалістичні ж – під справжнім. Деякі твори Бенкса були в свій час екранізованими, і не будь-ким, а самою командою телеканалу ВВС. Був двічі одружений: з першою дружиною прожив у шлюбі 15 років, із другою одружився у квітні 2013 вже перебуваючи на смертному одрі – 2 місяці потому письменник помер від раку. Однак, найголовніше, що потрібно знати про Ієна Бенкса його безперечно варто читати.

Автор: Іра Єлісова