Ніякої літератури – тільки бізнес (зустріч з книжковими блогерами)

22 червня 2016 року Leport ходив на зустріч з українськими блогерами, яка відбулася в книжковому магазині «Книгарня Є», що на вул. Лисенка, 3. Як сказав би Борат — герой однойменного фільму — те, що там було, нам «подобається не дуже».

Чим би ми, люди, не займались, рано чи пізно ми починаємо хворіти нав’язливою ідеєю: здійснити в своїй справі щось революційне, вдосконалити її, додати чогось від себе.

Якщо ми захоплюємось географією, нас тягне подорожувати, відкривати нові землі. Музиканти-виконавці так чи інакше ловлять себе на думці, що можуть і хочуть створювати свою музику. Лікарі — прагнуть вдосконалити медицину (зробити доленосне відкриття, винайти нові ліки). Це абсолютно нормально – покидати межі вивченого, здійснювати прорив. Всі ми виходимо на цю необхідність або тоді, коли опанували цікаву для нас область, або коли те, з чим нам доводиться мати діло, з якоїсь причини не задовольняє нас.

Книжкові блогери, яких ми побачили й почули, опинились в нестандартній ситуації: по-перше, вони не опанували літературу, по-друге – вони або задоволені нагальним її станом, або не задоволені власне собою.

Нормальний книжковий блогер

Перш ніж поділитися з вами враженнями від зустрічі в «Книгарні Є», вважаємо своїм обов’язком пояснити, чому в нас виникли саме такі враження, а не інші. Річ в тому, що ми, здається, знаємо, якими блогерами сьогодні можна бути, – тобто, в яких нині є необхідність. Ця необхідність – запит від читачів та суспільства з одного боку, і самої літератури – з іншого.

Нормальним книжковим блогером ми бачимо таку людину, яка любить літературу й доводить своє почуття до широкого загалу – щоб інші теж полюбили. Ідеальний книжковий блогер, на нашу думку – це той, хто не просто захоплюється літературою, а розуміє її важливість для суспільства й усіма своїми силами (текстами, відео, аудіо — та чим завгодно) наближає читачів до подібного усвідомлення.

Ми не нахаби: наш погляд тверезий, в хмарах не літаємо, на пришестя ідеального книжкового блогера, неначе Месії, не чекаємо. На зустріч в «Книгарню Є» ми йшли з твердим і простим наміром познайомитись хоча б з однією людиною, яка любить літературу.

Поки ми не прийшли, шанси у нас були непогані. В Фейсбуці писали так: «Під час зустрічі п’ятеро блогерів презентують свої книжкові проекти й розкажуть, чому вони – троє журналістів, ІТ-копірайтер та баріста взялися їх вести». Якщо хтось витрачає свій час на літературу, – думали ми, – то значить, що їх це «впирає», «вставляє»; значить, що хтось не може без цього. Це значить, що він любить.

Книжковий фетишизм

Література й книги – різні речі. Ми прийшли на захід, де люди готові молитися на нові обкладинки, тонкий папір і гарний шрифт. Яке кому діло, що в Україні звання письменників роздає «Коронація Слова» – від голови до ніг комерційний проект; що доля твору вирішується не в редакторському колективі, а на «книжкових арсеналах» (говорячи відверто – на ринках)? Ні, ці питання для блогерів виявилися другорядними. Для них куди важливіше було дізнатись (і розповісти глядачам), що люди читають — наприклад, підходячи до них в найнеочікуваніших місцях і відволікаючи питаннями та зйомкою: просто щоб знати, хто що читає й якої хто думки про прочитане. Чи краще від цього літературі як суспільному явищу? Чи мають ці враження на неї бодай якийсь вплив? Запитайте в неї самі й у відповідь не почуєте нічого: література з таких місць звикла тікати.

Хто чим хвалився

Чом би не похвалитись, якщо є чим!

Організатори зустрічі побудували захід так, щоб кожен блогер встиг розповісти головне: щось зі свого досвіду, про свій проект і про схожі проекти, дав поради присутнім, надихнув інших. Цим самим організатори поставили блогерів у незручне становище. Ви можете не вірити, але доповідачі не зуміли використати відведені їм десять хвилин на свою користь. Виявилося, що хвалитись їм майже нічим.

Так – є те, що називають проектами. Є рік-півтора медіаактивності. Є підписники, перегляди, «вподобайки». А от результату – немає! Чи можна вважати результатом все те, що блогери записали собі в заслуги? – хіба лиш, якщо це звіт для донора, який профінансував проект. Ще б чеки і фотографії біля банерів вліпили в презентації.

Якого результату можна було б очікувати від того, що блог виник і проіснував певний час? Ми не говоримо про суспільні трансформації, – проте кожен з блогерів мусив би вийти на якісь більш-менш серйозні питання. Вести блог – значить читати; читати – розуміти прочитане (вчитися розуміти); розуміти – задавати питання; а звідси – шукати відповіді. Із того, що нам не пощастило почути на цій зустрічі, висновок може бути тільки один: що і як читають – так і розуміють; такі питання і ставлять – так і ухиляються від відповідей.

Можете не дякувати – ми старанно записували основне зі сказаного доповідачами. Так, ми не повинні були, – нам за це не платять, – але заради вас ми пішли навіть на таке.

niyak3

Ксенія Кисіль  доповідала першою.

Близько року тому вона звільнилась із роботи і почала гуглити: що таке блоги, як їх вести, для чого і т.д. Нагуглила і заснувала «Етажерку».

І що ж воно таке — ті книжкові блоги?

«Книжкові блоги говорять про те, що люди читають»,  – пояснила Ксенія.

Блогери – це ті, що пишуть, бо люблять читати; пишуть, щоб «відволікти себе від сумних подій»; щоб «фіксувати прочитане»; щоб спілкуватися з однодумцями. Вести блог може кожен.

«Кожен блогер, я вважаю, повинен мати свою власну позицію».

Етажерка – проект про хороші книжки. На порталі більше інформації, оглядів про зарубіжних авторів, тому що Ксенія орієнтується на якість творів.

Ксенія Сокульська – блог Vaenn`s

«Колись писала в ЖЖ, але зараз політикою і життям не цікавлюсь, але цікавлюсь книгами, що написані жінками».

Чому так? Виявляється, існує багато письменниць, які залишаються таємницею для читачів. Ми про них навіть не чуємо. Своїм завданням Ксенія вважає виправлення такої ситуації.

Для впорядкування свого хобі – читання – Ксенія постійно складає підбірки із різних книг, а потім якийсь період читає ці книги в довільному порядку. Цікавиться переважно фантастикою та фентезі, іноді детективами.

Максим Сущук

Тема доповіді: «Буктьюб канал: книжкове хобі як бізнес».

Якщо попередні спікери стверджували, чо читають багато, то Максим відразу попередив, що читає мало.

Коли Максиму Сущуку було 17 років, він переглянув фільм «Кривавий діамант» – так, той самий, з ДіКапріо та «звичайним африканцем». Фільм його вразив. Хлопець подумав: «Аби зробити світ кращим, треба стати менш егоїстичним».

Після цього Максим вирішив стати письменником.

Працював у цій самій «Книгарні Є». Тут же «бачив письменницьку кухню». (В магазині! – Лепорт)

На думку Макса, книга як бізнес продукт має певні недоліки: потребує багато часу, зазнає завеликої конкуренції, має застарілий маркетинг. Оновлення способів рекламування книжкової продукції власне й зацікавило Макса:

«Кожну секунду змагаюсь за увагу глядача».

«Принципово не говорю про погані книжки» (Нам здавалось, навпаки – Лепорт)

«Мої огляди формують нове уявлення про сучасну літературу».

А закінчив автор «топового українського буктьюб-каналу» так: «Ніщо так не підтверджує вартісність вашої роботи, як готовність людей платити за неї».

Настя Бондаренко

Коли проект «Подземное киевское чтение» тільки розпочався, число підписників зростало не дуже швидко. Але згодом їх помітили: «DreamKyiv» репостнув, опублікував інтерв’ю з Настею і тепер, через півтори року з моменту запуску проекту, на сторінці в Фейсбук більше 4000 підписників, чим Настя дуже пишається.

Такий проект далеко не перший в світі. В Нью-Йорку, Лондоні, інших мегаполісах вже давно були і є люди, які фотографують книжки в метро. «Ничего не ново под Луной».

Проекту приписують популяризацію читання. Насправді ж, суть проекту зовсім не в цьому:

«Я не популяризую читання. Мені просто цікаво, що люди читають», – мовила Настя.

Про монетизацію. Настя перед собою таку ціль не ставила і не збирається. «Ми це робимо «по любві».

Окрім всього іншого, згадала про #hotdudesreading та про #subwaybookreview

Катя Толокольнікова

Суть «What are you reading» далеко не оригінальна: підходити до незнайомих людей, що в цей момент читають, і говорити з ними про літературу взагалі і книгу конкретну…

niyak4

Ми не витримали і пішли

Усі спікери, – за винятком хіба лиш Насті Бондаренко, яка чесно зізналася, що робить те, що насправді любить, – доклали всіх зусиль для того, щоб ми ніколи не відвідували сторінки їхніх медіа.

В чому ці книжкові блогери схожі?

В тому, що вони дивляться на книги і літературу не як люди, навіть не як читачі, а як блогери. Кожен намагається перехитрити конкуренцію, зробити так, щоб саме його блог читали, саме його тексти цитували.

Всі вони отримують задоволення від того, чим займаються. Але якого роду це задоволення? Знову повторимо: за виключенням однієї з учасниць зустрічі, всі інші могли б цим не займатись (це ми говоримо не на правах реклами, а лише на правах правди).

Щоб дорости до того, щоб не виходило «не писати», треба… довго й важко рости; назвемо це формуванням, визріванням таланту, творчого духу. Послухавши наших книжкових блогерів, ми ясно зрозуміли, що ні про який творчий дух чи талант мова тут йти не може – хтось пише (читай також: «знімає відео», робить фоточки) для того, щоб потішити себе і друзів, хтось для грошей, для «соціального капіталу». Чому і для чого люди пишуть – справа самих «писак»; ми зі сторони побачили, що «писаки» марять письменницьким життям. Все це для них таке свіже, таке високе, що аж навіть варте того, щоб дотягнутись. І тягнуться за всіма законами ринку, вдосконалюються вслід за чайкою на ім’я Джонатан Лівінгстон.

Назвавшись книжковими блогерами, потрібно бути і блогером, і людиною, що не стоїть осторонь від літератури. Може їм Бог допомагає, може то магія, – але якось учасники встигають не встигати за літературою, пишучи при цьому ні про що. Фентезі, фантастика, книги, написані виключно жінками, наосліп взяті сучасні твори з вітчизняної та світової літератури – як через це можна популяризувати літературу? Як взагалі можна любити читати, читаючи таке і так: в списках, але рандомно, для галочки, щоб написати по закінченню текст, вихваляючи всяку писанину?

Про популяризацію літератури

Всі, окрім «Подземное киевское чтение», прикриваються популяризацією літератури і пропагуванням читання. Що пропонувати – без різниці, хіба лиш коли пропагується те, що подобається самим блогерам. Ніякого більш-менш об’єктивного підходу до проблем сучасної літератури ми не побачили! І ніякої спроби такі проблеми вирішити.

Навіть навпаки: той же самий Максим Сущук, наприклад, прямо заявляє, що книги – це бізнес. Читання – хобі, які треба переводити в комерційну площину. Чим літературі стає краще від п’яти, сотні, тисячі таких блогерів – невідомо. Але кожен окремо вважає свою діяльність благородною.

Як визначати якість літератури? Це питання не хвилює блогерів. Якщо собі подобається, то й іншим підійде. Сущук запевняв, що він принципово не робить огляди поганих книг; а як же тоді Винничук, Прохасько? Чи вони хороші тільки тому, що українські?

Можливо, проблема в тому, що людина, яка сама читає мало, рекомендує читати іншим?

Закінчимо позитивно

Ех, від такої участі небайдужих до літератури людей не стане краще ні літературі, ні іншим людям. Цим тільки своє самолюбство можна потішити, опублікувавши черговий текст, позбавлений змісту.

Книжкові блогери просто зобов’язані усвідомити різницю між книгами (які можуть бути товаром) і літературою (якою торгувати неможливо). Доки наші книжкові блогери намагатимуться пробити новий шлях літературі, опитуючи ні в чому не винних випадкових читачів, доти в нас нічого не зміниться. Як сказав би Олександр Пушкін, український Парнас буде встелений дилетантами.

Дайте нам хоча б одного книжкового блогера, який любить літературу, а не фотографії книжок, і дихати всім стане легше. Нам не потрібні буктьюбери, які вміють розуміти книгу «по-своєму» – так її може розуміти взагалі будь-хто, не прикладаючи до цього великих зусиль і навіть не будучи блогером, – а нам треба ті, хто розуміють книгу в контексті, в історії, в логіці літератури, в її суспільній необхідності. Одним словом, замість книжкових блогерів, які займаються вірусним маркетингом, які плекають свої смаки, почуття і враження як унікальні, які двох слів не зв’яжуть й мишкою не клацнуть зайвий раз, якщо їм за це не заплатять, – замість таких повинні включитись в літературний процес інші: які всі сили свої покладуть на розвиток читачів, письменників і суспільства в цілому.

Список запрошених блогерів був такий:

  1. Ксенія Сокульська. Розповідала про проект, суть якого в читанні книг, написаних виключно жінками – про-феміністський читацький блог Vaenn’s
  2. Ксенія Кисіль, «Етажерка» – блог про хороші книжки.
  3. Максим Сущук – «ведучий топового українського буктьюб-каналу «Літогляди Сущука». Мовив про те, «чому люди стали менше читати і як це можна змінити з комерційної точки зору»
  4. Тетяна Кисельчук – журналістка у «Artmisto – Киев»; доповідь про «нетривіальні способи промоції літератури»

 

6 Коментарів

  • Чи можете навести приклад блогу\каналу\сторінки соц.мереж які б ви назвали зразковим, чи хоча б хорошим?

    • Юрій, ми підходимо до вивчення й аналізу літератури з такого боку, з якого думки окремих людей про книги і письменників не особливо мають значення. Блог – це ж якраз платформа, на якій особистість може “розгулятись”. Щоб “докопатись” до суті літератури, треба відкинути окремості, винятки і фрагментарність. Звісно, ми усвідомлюємо важливість вкладу кожної мислячої людини в справу літератури. Але, перш ніж знайомитись з такими вкладами сучасними, ми вирішили вивчити основу – класику. Пізніше ми “увірвемось” в сучасну тусовку; і в нас буде потужна теоретична основа – тому ми безпомилково зможемо відрізняти блоги, варті уваги, від інших.

      Відповісти на Ваше питання ми можемо двома варіантами.

      1. Між блогами і літературою (особливо класичною), як нам здається, краще надавати перевагу останній. Так мінімізується ризик “випасти” з цілого в часткове.

      2. Якщо вже й читати блоги, то ті, які “літературні”, а не “книжкові”. Тобто, в яких розгляд окремої книги підкорюється головній меті – розумінню її місця в літературному процесі. А звідси – невідірваність літератури від життя. Ми читаємо “Арзамас” – і, хоч це не блог, і не ідеальний проект, ми щасливі.

      Найкраще, звісно, задати це питання самим блогерам; блогер блогера впізнає здалеку.

      • Сумнівне твердження що головна мета розгляду окремої книги це “розуміння її місця в літературному процесі”. Таке розуміння важливе, звичайно, але головне – навряд. Ви дуже влучно написали що “книги” це не “література”. Але і “літературознавство” це теж не література. Література це, перепрошую за пафос, текст який доторкнувся до душі, і говорити про неї лише з позиції непрофесійного читача – цілком достойна справа. Загалом, я не дуже розумію вашого роздратування до доповідачів, які як мені здалося все таки люблять літературу. Ну так, ще вони люблять красиві палітурки, а ще себе і ці любові замішані в кожного в різних пропорціях (наприклад у Сущука, за любов’ю до себе любов до літератури ледь-ледь було видно), але цим грішні абсолютно всі (у вашому тексті теж захоплення собою дуже чітко читається) і це не так вже й погано. І погоню за грошима де ви там вгледіли я теж не розумію (ну, крім все того ж Сущука і, мабуть, Кисельчук яка взагалі щось дуже дивне говорила). Словосполучення “книжковий блогер” зовсім не обов’язково вживати лише в іронічному контексті, тому що дуже часто в таких блогах (особливо на буктьюбі, де в основному, взагалі діти ведуть ці канали) за красуванням собою, за демонстрацією книги як вдалої покупки не важко розгледіти якраз-таки дуже щиру, і так сказати”першу” любов до літератури. До літературного процесу, так це не має жодного відношення, але все ж це позитивне явище.

        • Ви все правильно написали і конкретно я готовий підписатись під кожним словом. Ваша логіка безпомилкова. Проте головне тут – не сама логіка, а її основа, те, від чого можна відштовхуватись. Літературознавство – не та сфера науки, яка може літературу розуміти. Літературний процес невід’ємний від суспільного, історичного процесу, – і перед цим безсилі всякі спроби одностороннього аналізу складного явища.

          Доповідачі не стали на сторону літератури; вони виступали зі своєї сторони. Позитивним це явище поки не стало; поки що воно існує в стороні від літератури. Позитивним воно стане тільки тоді, коли переросте у наступну, складнішу форму участі в житті літератури як суспільної свідомості. А ще краще навпаки: участі в суспільній свідомості через літературу. Щоб “книжкове блогерство” переросло само себе, треба:
          1) Орієнтація блогерів не на “книгу-продукт-новинку-засіб розслабитись”, а на “книгу-інструмент для пізнання та вираження дійсності”;
          2) Відмова від особистості на користь суспільного. Від особистих вражень – до об’єктивного аналізу. Від “мене це так вразило, що аж не можу не поділитись” – до “чим це покращить життя наступних поколінь”.

          Попереднє речення несе в собі думку, яка може здатись хибною, адже поезія (тобто, поетичне – вся література) не може мати інших цілий, окрім себе самої. Так і є. Тільки от реалізувати себе поезія (література) може лише тоді, коли не відірвана від життя, від викликів сучасності.

          Коротше кажучи, не одним, з власною позицією блогером треба бути, а об’єднуватись в гуртки.

          У всьому іншому повністю з Вами погоджуюсь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *