Славімо його!
Славімо його!

На День народження Leport

Лепорту два роки. Сторінка в ВК створена 25 січня 2015 року.

Зазвичай прийнято хвалитись досягненнями організації. Ми хвалитись не любимо, до того ж особливо немає чим. Та все-таки ми не сидимо, задерши ноги догори.

Наш «живий літературний клуб» – живий як ніколи. Причина його живучості в людях, які не можуть попрощатись із книгою, доки не матимуть до неї якогось ставлення. Ми читаємо, щотижня збираємось і, обговорюючи прочитане, випрацьовуємо, вирощуємо в собі вміння, схильність до адекватної оцінки написаного. Простіше кажучи, формуємо художній смак і вчимось разом з героями творів відчувати й переживати, розуміти життя.

Коли книга перетворюється на інструмент пізнання, самовиховання, хочеш не хочеш, а починаєш ретельніше підбирати «їжу для мозку». Тут ми вирішили не тикати пальцем в небо, а для початку пройти курс світової літератури. Самі захотіли – самі зробили. Поділивши такий об’ємний курс на кілька частин, ми взялись до першої, найоб’ємнішої – російської класики.

Спочатку до наc були питання: чому російської? як так? як же наші? Відповідь у нас незмінна: російська класика за одне століття встигла взятись нізвідки, максимально наблизитись до потреб свого суспільства, злитись із життям і стати фундаментальною основою для світової літератури 20 століття.

Дехто скаже, що класика застаріла і не відповідає сучасному ідейно-політичному, культурному дискурсам. Та ми ж не проти чужих думок, хай хто як хоче, так і вважає. Ми тільки наголошуємо, що така позиція нам чужа. І не тому, що ми далекі від неї, а тому, що думка про застарілість класики кришиться, ламається вже після звичайного знайомства з тим самим «старим».

Комусь може здатись, що ми обділяємо увагою нашу, українську літературу, але це не так. Тільки заради неї, української літератури ми і знайомимося з найкращими зразками літератури світової. Почали з російської, а через півроку-рік перейдемо до французької, американської, англійської, німецької і всіх інших. Не заради класичної літератури самої по собі, навіть не заради літератури сьогоднішньої, а заради завтрашньої. Якою вона буде? – залежить від нас.

Зверніть увагу на формулювання «від нас». По-перше, ми навмисно не говоримо «і від нас теж», бо ніхто за нас це не зробить. По-друге, ми зовсім не обмежуємо «НАС» тими, хто якимось чином пов’язаний з Лепортом. До «НАС» ми відносимо всіх, хто любить вдумливо читати, і це відразу відсіює всіх інших.

Література для тих, хто не любить думати, означає все, що завгодно: письменників, книжки, бібліотеки, магазини. Такі люди уявляють собі літературу як щось магічне, до чого треба мати якийсь особливий понадлюдський талант. Тут же відразу прилітають музи. Література постає тоді в їх очах як щось особливе, до чого не можна ставити вимог, на що не можна впливати. Так вона перетворюється на кришталеву статуетку, якою можна тільки прикрашати приміщення. З іншого боку, яка тоді користь з такої статуетки? Яку може мати роль, які функції виконувати така статуетка у нашому житті? Тим більше, що тоді ця статуетка зовсім не красива – так, шматок кришталю.

Письменники не проти подібних асоціацій. Адже тоді їх ніхто не чіпає, – бо статуетка ж! А що, як поламаємо?!

Обізнані люди, захищаючи сучасну українську літературу, кажуть, що вона є відображенням існуючих умов, реальності, дійсності. Бачите, які слова вживають! Для наших письменників дійсність – це те, що вони бачать. Те, що існує поза їхнім полем зору, те, чого вони не помічають, їх не стосується. А якраз про це треба було б писати.

Наше першочергове завдання – змінити той погляд на літературу, який утвердився в українському – і не тільки – суспільстві. Цей погляд є не лише поглядом, а, перш за все, розумінням її. За такого розуміння маємо, що:

  1.  Література – щось особливе.
  2.  Ти не маєш права критикувати що-небудь, доки сам не напишеш хоча б так.
  3.  Література розвивається незалежно від реальності.
  4.  Література нікому нічого не винна.
  5.  Літературі не треба вчитись.
  6.  Класична література – пережиток минулого.
  7.  Література займається прекрасним і не повинна втручатись у життя.

З цього усього і з’явився сучасний стан нашої літератури. Ми говоримо про дві основні форми, в яких вона, більшою мірою, перебуває: дитяча література і історична. Чому саме ці дві форми? Дитяча – бо видавці навчились робити красивий продукт, а на дітей батьки ніколи грошей не шкодують. Повернення ж до історичного минулого нашого народу в літературі означає одне – письменники не можуть справитись із тим, що відбувається в реальності сьогодні. Типовий письменник бачить життя, повне суперечностей, а оскільки вирішувати їх не має змоги, а писати (їсти) хочеться – от і повертається в минуле.

Та це не найгірше. Письменники, самі нічого не зрозумівши, лізуть вчити інших учасників літературного процесу, як їм робити свою роботу. Згадаємо рецензію Сергія Алушкіна на книжку про Фройда. Кокотюха щодо неї написав так: ця рецензія – яскравий приклад відсутності літературної критики в Україні, у нас є тільки нравицця – не нравицця (перший коментар тут).  Більш точно він виразив цю думку тут.

Хочете ви того чи ні – а якийсь «лепорт» мусив би виникнути. Я впевнений, що таких «лепортів» виникає більше, ніж ми собі можемо уявити й живуть вони, можливо, не дуже помітним життям, але справжнім. Сам стан сучасного суспільства просить, навіть вимагає появи літературних клубів і організацій. І чим гірший стан суспільства, тим більше такі літературні клуби, журнали треба.

А що потім? Повинна бути духовна, культурна основа. Поки що така основа є, але вона настільки хибна, що сама себе розвалить – і дуже скоро. Хиба її в тому ж самому, в чому і її сила – вона сама собою завідує. Не тримає руку на пульсі життя.  Сьогодні казати, що література щось мусить, комусь повинна – означає згрішити проти неї. Ми ж переконані, що треба здмухувати пилок зі священного ідолу літератури, який без кінця осипають золотом. Хай цьому ідолу служать «жерці». Всім іншим давно пора зрозуміти, що це не люди існують, щоб купувати книжки, а книжки тільки тому й з’являються, щоб змінювати життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *