Чому виник гурток Станкевича?

Після розправи над декабристами у 1825 році в Російській імперії відкрита боротьба проти самодержавства стала неможливою. Саме після декабристів почався новий етап цієї боротьби — теоретичний. Суть його полягала у колективному вивченні і обговоренні історії, політичних праць попередників, художньої літератури і філософії, а також у теоретичному випрацюванні шляхів розвитку суспільства.  О. Герцен так висловився про той період: «Поява гуртків […] була природньою відповіддю на глибоку внутрішню потребу тогочасного російського життя» [1].

Гуртки існували і раніше, наприклад, «Бесіда любителів російської словесності» і «Арзамас». Щоправда, ні «Бесіда…», ні «Арзамас» не мали чіткої програми і обмежувалися суто літературними питаннями. При цьому діяльність об’єднань не заважала політиці царизму. Інакше діяли гуртки кінця 1820-х-1830-х років.

Гурток братів Крітських продовжував ідеї декабристів. Його учасники виступали за створення конституції, необхідність революції і смерть царя, тому не дивно, що проіснував він менше року. Учасників його було заслано.

Гурток Сунгурова, найбільш політичний із існуючих тоді об’єднань, також був швидко викритий. Учасників заарештували, а самого Сунгурова заслали до Сибіру.

Така ж доля чекала гурток Герцена-Огарьова. Окрім філософських праць, учасники цього гуртка вивчали праці соціалістів-утопістів, зокрема Сен-Сімона.

В той же період існували ще «Літературне товариство 11-го нумера» В. Белінського, «Дружнє товариство» І. Оболенського і Я. Неверова і інші, менш помітні й не такі значущі об’єднання.

Найдовше проіснував гурток Станкевича. Він утворився 1833 року в тому ж Московському університеті. Довкола Миколи Станкевича об’єдналися Кольцов, Катков, Грановський, Аксаков, Бакунін, Белінський — люди, які пізніше визначили долю Російської імперії. На відміну від інших гуртків, цей був повністю, за виразом Герцена, «книжним, шкільним». Гурток не мав політичної програми, а вивчав, в основному, німецьку літературу і філософію.

Важливо, що всі ці гуртки були створені студентами і входили до них переважно студенти Московського університету.

Звісно, всі ці об’єднання не могли взятися нізвідки. Варто подивитися, хто викладав студентам основні предмети. Серед викладачів були: М.Г. Павлов — чи не перший гегельянець в Російській імперї, викладав природничі науки; курс всесвітньої історії читав Погодін (критик, представник теорії офіційної народності); історію російської словесності — Шевирєв (однодумець Погодіна); теорію й історію мистецтв —Надєждін (літературний критик, редактор «Телескопу»).

Як видно, викладачі самі були не просто викладачами, а представляли якусь філософську позицію. В Московському університеті зібралися прихильники різних теорій: як процарських, так і тих, що вели до необхідності революції.

Концентрація в одному університеті різних філософій, світоглядів рано чи пізно поставила перед вибором студентів: до якої позиції схиляються вони. Молодь, причому уже не виключно дворянська, а різночинська, шукала ідейну основу, яка б допомогла зрозуміти їм, що відбувається і що робити далі. Шукала не на лекціях, а поза ними, [2] буквально. Наприклад, гурток Станкевича виник в домі викладача Павлова, де проживав Станкевич. Костянтин Аксаков у своїх «Спогадах студентства» писав, що мало взяв  з університетьских лекцій і багато виніс із університетьского життя, з живих суперечок і дискусій на будь-які теми.

Словом, питань було багато. І саме життя (і в рамках університету, і поза ним) давало на ці питання різні відповіді. Так проявляли себе суперечності, а там, «де у складі знання з’являється «суперечність», (одні кажуть так, інші — інакше), тільки там і з’являється, власне, потреба і необхідість глибше дослідити сам предмет» [3].

Люди тому і об’єднуються в гуртки, щоб розібратися в тому, що відбувається довкола. Герцен правий, коли пише, що «поява гуртків була природньою відповіддю на глибоку внутрішню потребу тогочасного життя», але він пише вже про результат. Насправді будь-який гурток починається з потреби не всього життя, а конкретних людей. Те, що потреби конкретних людей і «всього життя», потреби суспільства співпадають — це вже інше питання. Але ж не всякий гурток виходить на рівень суспільного, всезагального.

Гурток Станкевича, так само як і решта сучасних йому гуртків, виник з простого обговорення живих, цікавих усім учасникам тем. Проте була в нього велика перевага: він зосередився на теорії. В часи реакції не було правильнішої практики, ніж теорія. Альтернатив, насправді, було не так уже й багато, і приклади інших гуртків, їхня доля підказали Станкевичу чим потрібно займатися.

Історія показала, що цей шлях був єдиним вірним шляхом. Та що історія, навіть О. Герцен після повернення із заслання визнав, що нічого кращого в реакційну епоху, ніж вивчення теорії, немає! Після смерті М. Станкевича гурток очолив його друг Т.Грановський, і саме в цей період Герцен і Огарьов приєдналися до гуртка, щоб вивчати німецьку філософію.

Література:

  1. Герцен А.И. Былое и думы. Часть 4. (по книге  Герцен А.И. Былое и думы. Части 4-5. – М.: ГИХЛ, 1958), Режим доступа: https://www.livelib.ru/book/36733/read-byloe-i-dumy-aleksandr-gertsen/~28
  2. Машинский С.И. Слово и время. М.,«Советский писатель», 1975, 560 стр., с. 62-63
  3. Ильенков Э.В. Школа должна учить мыслить. Режим доступа: http://caute.ru/ilyenkov/texts/sch/schola.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.