by Amr Hassanein
by Amr Hassanein

Необхідність історичного підходу у вивченні мов

Жодна мова у світі не є незмінною. Застигає в своєму розвитку хіба лише та мова, якою активно не користуються. Це твердження здається очевидним, однак вперше воно було висловлене німецьким філософом епохи Просвітництва Йоганом Гердером.

До XVIII століття переважали три основні погляди на виникнення мов. Згідно першого, мова є здатністю людини, якою її наділив бог. Згідно другого — мова виникла внаслідок суспільного договору, а третій передбачає, що мова є природною властивістю людини, результатом будови її тіла. Відповідно до цих думок, мова є готовим, наперед заданим явищем, а отже ніяк не розвивається. Полемізуючи з цим твердженням, Гердер стає автором першої історичної теорії походження мови.

Гердер дійшов до висновку про розвиток мов, досліджуючи пісні різних народів світу та культуру народів, які живуть племенами. За його думкою, мова походить від вигуків тварин, які виражають їх найсильніші фізичні відчуття. Однак мова якісно відрізняється від примітивних криків здатністю вловлювати і відтворювати звукові явища природи. Подальший розвиток первісної чуттєво-конкретної мови був зумовлений здатністю людини до абстрагування, створення категорій і понять. Чим більше людина виокремлювалася із природного середовища, чим складнішим ставав устрій суспільства, тим більш раціональною ставала мова [1].

Принцип історизму пізніше почали застосувати й інші вчені та філософи, що дало підґрунтя для виникнення таких значних досягнень людської думки, як теорія походження видів шляхом еволюції Дарвіна чи філософія історії та діалектика Гегеля, саме в якій і було теоретично виведено закономірності розвитку як такого.

У мовах, немов у річних кільцях історії, відображаються процеси взаємодії народів між собою, які відбувалися в минулому. Так, масштаби завоювань Римської імперії ми відчуваємо дотепер, маючи в кожній європейській мові тисячі латинських і грецьких слів, а сучасному розповсюдженню англійської мови завдячуємо наявністю колишніх колоній Великої Британії по всьому світу, одна з яких тепер є найвпливовішою державою. Тоді як сама англійська мова походить із германської мовної групи та частково складається зі слів, які мають німецький корінь, а частково — зі слів, які походять від романських мов.

В Україні питання про розвиток мови на сьогодні є досить актуальним у зв’язку з обговоренням проекту нового правопису, який по суті є поверненням до сучасного правопису деяких норм, прийнятих у 1928 році, та введенням паралельних форм слів. Такі рішення обґрунтовуються тим, що чинні правила правопису, які підлягають змінам у новому проекті, були штучно введені тоталітарним режимом радянської влади з метою наближення української мови до російської [2].

Замість наближення до російської мови в новому проекті запропонували наближення до грецької і латинської мов у правописі запозичених слів, а також до галицизмів — у вживанні на початку слів та в кінці слів при відмінюванні літери «и» в тих випадках, коли за чинним правописом вживається «і» для милозвучності. І хоча за даними опитування населення більшість висловилася проти таких змін [3], серед науковців «підсумкове голосування щодо проекту нової редакції українського правопису було одностайним» [2].

Змінити мову не може одна людина чи група людей, тому що мова створена зусиллями всього народу впродовж всієї його історії. Й основним джерелом для правопису має бути жива мова народу, яка сягає найвищих вершин у художній літературі. Якщо правопис не відображає дійсного розвитку живої мови, якщо він намагається повернутися до форм, які вже вийшли з ужитку чи використовуються лише в деяких регіонах, він так і залишиться лише формальними путами мови. Тоді як жива мова буде розвиватися окремо від нього.

Однак зміни, яких зазнає мова, фіксуються на державному рівні та відображають політичні процеси в суспільстві. Якщо держава бере курс на спрощення вивчення мови як для своїх жителів, так і для іноземців, це означає, що вона намагається зробити здобутки культури доступнішими для людей. Універсальність мови та її відкритість до взаємодії з іншими мовами якомога краще відповідає сьогоднішньому рівню розвитку суспільства. Адже сучасний рівень суспільного виробництва вийшов на глобальний рівень: повністю автономне виробництво товарів і послуг, яке не потребує зв’язків із виробництвом з інших країн, майже повністю відійшло в минуле. Тому суспільство потребує нової мови, яка була би достатньо гнучкою, щоб підлаштуватися під поступове стирання кордонів. Втім гнучкість мови зовсім не означає розхитування мовної норми чи цілковитого свавілля. А введення діалектних форм та пуризмів робить мову менш універсальною та демонструє тенденцію до консерватизму та навіть регресу в суспільному виробництві.

Марія Каракуца

Список використаних джерел

  1. Гердер И. Г. Трактат о происхождении языка / Иоганн Готфрид Гердер. — Москва: Издательство ЛКИ, 2007. – 88 с.
  2. Про нову редакцію (проект) українського правопису [Електронний ресурс] // Міністерство освіти і науки України. —2018. — Режим доступу до ресурсу: https://mon.gov.ua/ua/news/pro-novu-redakciyu-proekt-ukrayinskogo-pravopisu
  3. Результати опитування про проект правопису [Електронний ресурс]. — 2018. — Режим доступу до ресурсу: http://izbornyk.org.ua/files/opyt/projectopyt.htm

1 Comment

  • Колись я вже висловлювався з цього приводу. Заради того, щоб протиставити українство всьому російському, чимало “наукових” фактів будуть притягнуті за вуха під якусь теорію. І тепер виправдовуються намагання підлаштування мови під галицький діалект, який формувався під впливом Польщі. І я не здивуюсь, якщо у найближчі роки знайдуться такі “Марії”, котрі стануть “науково” обгрунтовувати необхідність переходу на латиницю. Аби відрізнятись від Росії… Вивчайте історію, Марія. І не з канадійських джерел!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.