Література померла?

1

Зовсім недавно почув від одного філософа, що література померла. Так той і сказав: «Література померла. Це факт».

Він не закликав змиритися із цим фактом, але й не пропонував, що робити.

Сьогодні, сказав він, існує писемність, а не література. Те, що кількість письменників зростає, ще не означає, що література розвивається. Немає чому розвиватися. Так виходить тому, що ми живемо за суспільних умов, які не здатні породити що-небудь більш-менш живе. Та література, яку ми маємо, є відображенням нашого гнилого часу, не більше.

Ці слова я почув на круглому столі філософської конференції. На засіданні було дуже багато молоді: видно було, що їй не надто подобається те, що вона чує. Я теж був одним із тих, кому важко сиділося на місці. Ледве стримував себе, щоб не перебивати доповідача.

Філософ говорив і я намагався не відставати від його думки. Навіть встигав обмірковувати його слова.

Одним із головних його аргументів було те, що література сьогодні – товар.

Тут, як на мене, не все так просто. Кращі зразки світової літератури були написані в ті часи, коли все служило грошам. Література як така оформлюється в специфічну форму суспільної свідомості, коли з’являється найбільш зосереджена на прибутках епоха – капіталізм.

Письменники, насправді, дуже рідко заробляють на літературі, скоріше навпаки – зосереджуючись на літературі, вони втрачають можливість заробляти. Це добре показано в романі Джека Лондона “Мартін Іден”, коли головний герой з дня у день чув поради знайомих, які полягали в одному: кинути письменництво і взятися за нормальну роботу.

Окремі літератори можуть жити з літературної праці, але нерідко завдяки тому, що наймають літературних рабів. Більшість же або бідують, або паралельно з письменництвом працюють на звичайних роботах.

Гроші підкорюють собі все, літературу – також. Але навіть гроші не можуть стати завадою для літератури – вона живе не завдяки, а всупереч. “Ми є тому, що нас не може бути”.

Так, сьогодні видавництво не візьме до публікації книжку, якщо вона, за прогнозами, не принесе прибутку, хай якою хорошою вона не була б. У світі, де все продається і купується, не можна повністю позбавитися «товарної сторони питання». Що ж, все сьогодні товар – так що тепер, померти?

2

Філософ той говорив-говорив, та й договорився: “Література померла, але я не збираюся її хоронити».

Тепер він каже, що не збирається хоронити, а завтра заявить, що похоронив, але не буде читати молитву за упокій.

Мій друг, який теж чув цю промову, пізніше розтлумачив мені сенс цього логічного ходу. Сенс в тому, що філософ той хоронить літературу як форму, що зробила все, що могла. Вона себе вичерпала. Перш за все як спосіб художнього осмислення дійсності. Все найкраще написано, сучасний стан літератури доводить це. А якщо так, то нам не треба “рятувати” літературу; вона має поступитися чомусь іншому, чомусь, що себе не вичерпало. Філософ неправий у тому, що не каже, що саме займе місце літератури.

Це може бути кіно, чом би й ні. Де гарантії, що це буде не наука?

Головне, пояснював мій друг, що за такої постановки питання ясно, що нас цікавить не література, кіно чи наука, а те, для кого вони. Тобто люди нас цікавлять. Яка форма суспільної свідомості та способи її буття достукаються до людей у певний момент історії, пробудять їх – це вже інше питання.

Не бачу причин заперечувати. Ціль будь-якої творчості – людина.

Хоча я не можу погодитися із тим, що в літератури немає шансів. Я за той варіант, щоб пробуджувати те, що здатне породити літературу. Люди, тільки люди можуть її породити. Якщо нас не влаштовує література мертва, яка своїм духом засмерділа все, до чого торкалася, то треба породити літературу нову.

Виходить замкнене коло: література рухає суспільство вперед, але при цьому суспільство має підготувати, виростити таку літературу. Але коло це легко розривається, якщо згадати, що не треба починати «пологи» від самого початку.

Література – не метелик, що живе один день. Література – це доросла людина, може навіть літня, про яку забули і рідко до неї навідуються. В скарбниці світової культури стільки творів, і вони настільки живі – тобто потрібні сьогодні,– що їм під силу пробудити нашу заспану свідомість.

Люди читають. Роззирніться: люди завжди щось читають. Якщо тримають в руках книжку, яка не дозволить більше спати, яка пробудить раз і назавжди, то не все втрачено. А таких книжок було написано достатньо.

Так, читають відносно мало. Всі дослідження показують, що дуже мало. Половина громадян України не прочитали за рік жодної книжки! Але це ліпше, ніж нічого. Треба відштовхуватися від того, що є. Це краще, ніж розводити руками, знизувати плечима, опускати очі і апелювати до минулого.

3

Поговоримо про зв’язок літератури з життям детальніше.

Література не розвивається лінійно. Вона розвивається навіть не стрибкоподібно. Не «крок вперед, два кроки назад». Вона взагалі сама ніяк і нікуди не розвивається.

Література живе тільки тоді, коли вписується в якийсь більший, ширший процес. Наша класика стала класикою тільки тому, що поставила себе на служіння пригнобленим у боротьбі проти гнобителів. Літературою керувала ідея звільнення суспільства без відриву від реальної справи звільнення. То вже деталі, якого саме звільнення і від чого. Була ідея, було діло, було щось широке, всеохопне. Література, яка не зрозуміла цього, не стала знаряддям у такій праці, просто не відбулася.

У Франції часів Просвітництва література жила разом з народом, для народу. Ідеали Великої Французької революції і ідеали Вольтера, Руссо, Дідро – одні й ті ж ідеали.

Шиллер, Лессінг, Гете й Гейне стояли не вище від свого суспільства. Вони виражали його волю, його становище, його страхи й прагнення.

Американська література тільки тому і народилася, що органічно «вписалася» в прагнення свого народу до мрії. А коли виявилося, що та мрія – зовсім не мрія, а обман, американська література першою накинулася на життя, спаплюжене всемогутнім Доларом, прискіпливо його дослідила і видала безапеляційний вердикт: ми все зіпсували. Марк Твен, Джек Лондон, Теодор Драйзер, Джон Стейнбек, Вільям Фолкнер й інші письменники говорили від імені свого народу і для народу.

Що вже говорити про нашу українську класику! Шевченко, Франко, Леся Українка, Коцюбинський – ніде в світі не знайти більше такої революційної шеренги літературних бійців!

Іван Франко писав, що література – це робітниця в полі людського поступу. Не буде поступу, якщо над ним не будуть трудитися. Саме так питання варто ставити: що за діло є і яка роль, які можливості в ньому для літератури?

Та як бути, якщо поступу ще ніякого немає, боротьба людей за щастя, права, свободи, за нормальне життя ще не розпочата? Що є література тоді, коли немає що підхоплювати і до чого приєднуватися?

Сьогодні немає таких процесів, сьогодні ідея боротьби пригноблених проти гнобителів лежить припорошена в музеях, і то – чим далі, тим менше залишається таких музеїв. А, відповідно, нічого чекати, що в умовах застою людської думки, людських прагнень і  суспільного життя взагалі що-небудь оживе.

То що, той філософ правий?

Не зовсім.

Траплялося в історії таке, що література сама зачинала якийсь суспільний рух. В тій же Російській імперії так сталося. Кілька літературних критиків і жменька письменників перевернули історію реакційної імперії, пробудивши від глибокого сну кріпаків. Хто ж іще, як не література, мусить пробуджувати свідомість людей!

То що, може всі будуть спати доти, доки література не скаже своє слово?

Що ж це за «її» слово і яке воно?

4

Зараз література теж говорить щось, якщо не голосно, то принаймні намагається сказати чітко. Хіба може вона нічого не говорити?

Та біда в тім, що не ті слова вона говорить. Зовсім не ті.

Давно вже очолює літературу вбивча, небезпечна традиція – ставити себе в стороні від життя. Вище, нижче – то погоди не робить. Головне, що вже самі читачі звикли до того, що «то література, а то життя». Так і в кіно, і в мистецтві загалом. Так і в науці. Так у всьому.

Як це не гірко усвідомлювати, література сьогодні живе такою традицією. Всю свою роботу вона робить з позиції відстороненого глядача. Іноді цей глядач корчить вигляд розумнішого, знаючого те, за чим він спостерігає, дуже добре. Тоді він філософствує без міри, говорить неясно, абстрагується і одягає на себе одежину відлюдника, аскета, що пізнав більше за інших. Іноді глядач цей схожий на телепня, якого забавляє те, що він бачить. Та завжди цей глядач і його увага до того, що він бачить, тільки виправдовує існуючий стан речей. Література, хай якою б вона не була критичною, гострою, дотепною, іронічною чи трагічною, сьогодні тільки те й може, що виправдовувати.

За таких обставин єдиний спосіб врятувати літературу – створити в житті щось таке, що добре було би стверджувати, що варто було би розвивати, осмислювати.

Завдання літератури – підсумовувати те, що є. Давати цілісну картину світу, яка вже склалася. Письменники обов’язково мусять знаходити в житті щось таке, що треба захищати, рятувати, виправдовувати.

Не може такого бути, щоб не знайшлося в дійсності чогось справжнього, людяного! Ті діячі літератури, котрі, подібно Пікассо, створюють нісенітниці, бо наш світ безглуздий, – ніякі не діячі, і зовсім не літературою займаються. Чи то дивляться не туди, чи то не з тих позицій заглядають у життя, а результат у них – білялітературний, на літературний лад, але не те, все не те.

Колись Шевченко, вже й не пам’ятаю де саме, писав, що для того, щоб писати про мужиків, треба пожити серед них. Мене не покидає відчуття, що цю думку сучасні письменники розуміють буквально: аби писати про середовище, треба бути в ньому. Як актор, що гратиме в’язня, мусить побути за гратами, щоби вжитися в роль, так і письменники задля правдивості зображення поведінки героїв повинні вивчити середовище, знати його.

Суто формальне розуміння думки Шевченка.

А він же не просто так писав саме про мужиків. Він же не написав: “Щоб писати про панів, треба серед панів пожити, а краще самому бути паном”. Навіть уявити, що Шевченко так написав, не вийде. Не міг він такого сказати, і крапка.

Життєва правда для Шевченка була не тільки в тому, щоб правильно про мужиків писати, але в тому, щоб писати саме про мужиків. Серед них він шукав людяне, справжнє, живе.

І правильно робив. Бо панська правда – то правда лиш для панів. Писати так, як пан, дивитися на світ як пан означає не дивитися на світ очима мужика. Це означає стверджувати панство і його паразитизм, його експлуататорську природу.

Шевченко всі свої творчі сили витратив на те, щоб стверджувати правду іншого гатунку, мужицьку, кріпацьку. А кріпаки – це і був народ. Шевченко стверджував таким чином народну правду, що звільняє суспільство, протиставляється царизму, панству, гніту.

Хто з сучасних письменників думає про те, що і кому він стверджує, коли пише книжку?

 

5

Сказати, що література померла – це полегшити собі завдання. Вона дійсно колись помре остаточно – тобто перестане існувати як окрема сфера людської діяльності. Але до тих часів ще невимовно далеко, ще стільки всього треба зробити! В полі людського поступу, сказав би Іван Франко, ще багато роботи.

А коли так багато роботи, то треба її робити усіма способами – в тому числі літературою.

Починати ж можна з найпростішого – з відкопування того, що вже створено. Треба розібратися: чого колись література змогла жити, а чого за інших обставин їй це не вдалося. Ми мусимо перекопати ту скарбницю світової культури. Є там і непотріб, але є багато не простих скарбів, якими можна хіба що милуватися, а інструментів, якими успішно можна будити людей від сплячки. Є там і дзвіночки тихенькі, а є і дзвіниці. Гучні й потужні інструменти там лежать.

Їх треба дістати, протерти від пилу – і навчитися грати. Освоївши їх, можна буде зібрати оркестр, щоб зашуміти на весь світ!

Якщо хтось не вміє видути із труби звук, це його проблеми. Це ж зовсім не означає, що труба більше не звучить. Якщо поганий музикант видуває фальшиві ноти, це не значить, що інструмент поганий. Якщо оркестр грає погано, це не говорить про те, що більше немає музики.

А от якщо є люди, які чують фальш і не хочуть її терпіти, закриваючи вуха, то це гарний знак. Головне не терпіти, а почати – з літератури, музики, кіно чи з чогось іншого. З чого можеш, з того і почни.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.