“Янкі з Коннектикуту…” Марка Твена: коли вигадка реалістичніша за життя

Щоб отримати від читання книжки задоволення, треба просто віддатись їй.  Нехай вона робить з тобою все, що завгодно. Коли ж впиратись, з найпершої сторінки ставитись до написаного скептично, не довіряти авторові – залишишся із тим, з чим прийшов. Багатство книжки в ній і залишиться.

Хоча не так-то й легко здихатись того, що підказує звиклий до шаблонів розум.

З «Янкі…» моя розсудливість впиралась, не хотіла приймати те, що написав Марк Твен. От подивіться, чи зможете ви самі прийняти це на віру. Спробуйте не насторожитись від стислого змісту книги.

Молодого чоловіка ведуть зв’язаним до Камелоту. Йому не втямки, що відбувається і як він тут опинився. Виявляється, він механік, який працював на заводі. Ні слова про те, як він тут опинився, ніякої машини часу. Просто він тепер в 528 році в Англії і через два дні його стратять. Йому страшно. Аж тут він згадує з історії, що ось-ось має статися сонячне затемнення.

День страти. Механік видає себе за мага і використовує затемнення для свого спасіння: подивіться, я сховав сонце, – от настільки я могутній. Люди налякані, просять повернути світло назад. Сам Артур наказав задовольнити всі вимоги невідомого мага.

За сприяння короля Янкі невдовзі стає високопосадовою особою,  державним діячем, який вирішує всі справи королівства. Мерліну, іншому великому чаклуну це не подобається і він намагається накликати біду на голову Янкі. Та не виходить, бо Янкі на тринадцять століть розумніший і йому відомі основи науки. Динаміт, маленькі бомби, електрична напруга – все йде в хід.

Хазяїн – так тепер Янкі кличуть в народі – відправляється в кілька походів, де досліджує життя суспільства, правди й неправди феодального устрою. Повертається в Камелот. Б’ється з лицарями, видає газету, запускає роботу фабрик і заводів, пускає кілька потягів по щойно викладених коліях. Готується до революції і хоче покінчити з монархією назавжди…

Ну от, як вам? Чистісінька вигадка. А вигадане – значить несправжнє.

Офіційно цей роман Марка Твена вважається історико-фантастичним. Мабуть, слово «фантастичний» мене і збило з пантелику. Все, що я читав після цього слова, жило тільки в книзі, воно не проникало в мене, бо вигадки в моїй голові мені ні до чого. Тим паче, чужі вигадки. Так було до другої глави.

Читаючи «Янкі…» далі, я помітив, що фантастичність – тільки засіб передачі ідей. І звернення до історії не випадкове.  Те, що в романі лицарі в обладунках їздять на велосипедах, а війни ведуться за допомогою кулеметів і мін, ніскільки не применшує його правдивості. Я готовий повірити кожному слову автора, і я йому вірю. Придивившись, я зрозумів, що вигадане, нафантазоване тільки одне: Янкі опинився в шостому столітті. Все інше – правда, без всякої фантастики.

Якщо вже вас засудили до страти, чи не будете ви намагатись знайти вихід зі скрутного становища? – Будете. Якщо вже ви перебуваєте в середовищі, де ваші знання і вміння дають вам перевагу над всіма іншими, чи не будете ви цим користуватись? – Будете. Якщо ви маєте не тільки знання й вміння, а й владу, чи не спробуєте ви побудувати довкола себе той світ, до якого звикли? – Звісно, спробуєте.

Янкі-Хазяїн починає перебудову з гігієни, освіти і важкої промисловості. Коли життя більш-менш налагодилось, Церква вступила в боротьбу за людські душі і тіла (більше тіла). Релігійні упередження, на яких виріс народ, тільки шкодять прогресу, який дався важкою роботою впродовж багатьох років. Янкі-Хазяїн потерпів крах.

Але цим ідея не вичерпується. Мирним, реформаторським шляхом нічого не зміниш, – от що думає головний герой. Він починає підготовку до війни…

Врахуйте, що Янкі – зовсім не поганець. Він гуманіст, вміє відчувати, добрий. Не ідеал людини, просто звичайний робочий із заводу. Так що немає нічого дивного в тому, що він, живучи серед страждань простого народу, пригноблення й несправедливості, відчуваючи всю важкість ноші, яку звалили на плечі селян монархія і лицарство, спробує зробити життя кращим.

Коли Марк Твен писав «Янкі…», в його рідній Америці становище людей, що заробляють на життя рабською низькооплачуваною працею, було нелегким. Він, як вихідець з робочого середовища, з простолюддя прекрасно це помічав. На противагу цьому кидалась в очі пихатість, роздутість вершків суспільства. В літературі, окрім прогресивних письменників, більшою мірою діяли романтики. Так, час романтизму минув, загубився в диму над заводами, сховався в шахтах, його не можна було б знайти в реальному житті ні за які гроші, тим паче за ті копійки, які в людей були. Але література вперто насаджувала, ростила й поливала романтизм і відмовлялась помічати реальні проблеми свого народу. Тут-таки Марк Твен на них і «наїхав». Висміявши, він показав, як романтизація історичного минулого може допомогти в підвищенні рівня життя всього суспільства. Ніяк, звісно.

«Янкі…» – це не про шосте століття, а про всі віки, коли існують пани й слуги. Так, пригноблені й пригноблювачі можуть набувати різних історичних форм, з’являтись нам в образах рабовласників й рабів чи великих компаній і корпоративних гвинтиків. Яка від цього різниця, якщо суть не змінюється?

В VI столітті підставою для існування тодішнього суспільного устрою було переконання, що соціальне походження в житті – головне. Вірніше, не зовсім так: аби ніхто з нижчих верств населення не забажав перебратись вище, не зазіхнув на це, в суспільстві мало панувати чітке правило – не можна. Селянин мусив залишатись селянином, лицар міг померти тільки лицарем, королівська кров не могла змішатись зі звичайною. Велика заслуга в утриманні цього правила належала Церкві. Релігія, виведена в ранг загальнодержавної – по суті, обов’язкової, – могла все, тож їй не було особливо важко вбити в голови простих людей ідею  соціальної нерівності, піднести її як єдино можливу, єдино правильну, органічну. І нікому діла не було до того, що ви знаєте й вмієте. З цим усі згоджувались, бо нічого іншого зроду не чули. Принаймні до появи Янкі.

Як підтвердження, прочитайте цей уривок, в якому описується співбесіда на заміщення вакансії офіцера в королівській армії, організована Хазяїном.

«З поваги до мене мого кандидата викликали першим, і голова комісії з офіційною урочистістю став запитувати його:

– Ім’я?

– Маліз.

– Чій син?

– Уебстера.

– Уебстер… Уебстер… Гм… Щось не пригадую такого прізвища. Звання?

– Ткач.

– Ткач! Господи, спаси нас!

Король був вражений до глибини душі, один член комісії втратив свідомість, інший, здавалось, ось-ось втратить.

Голова прийшов до тями і, обурюючись, сказав:

– Досить. Геть звідси!»

Тут Янкі-Хазяїн взявся вмовляти короля й всю комісію, аби підготовленого ним кандидата все-таки перевірили. Оскільки грамоти ніхто з присутніх не знав, перевіряли кандидата професори. Маліз Уебстер прекрасно справився з усіма завданнями, відповів на всі питання, вирішив головоломки, арифметичні задачі, розповів про тактику й стратегію і т.д. Це при тому, що не  так давно він на питання Янкі «що має зробити старший офіцер, якщо під час бою під ним вб’ють коня?» відповів: «Встати й обтруситися». Швидко вивчився!

Наступним кандидатом був лицар.

«…Я вирішив сам задавати йому питання. Я запитав:

– Чи вмієте ви, ваша світлість, читати?

Він весь спалахнув від обурення і гнівно випалив:

– Ви думаєте, що я якийсь псаломщик! Кров, що тече в моїх жилах…

– Відповідайте на питання!

Він стримав свій гнів і відповів:

– Ні.

– А писати ви вмієте?

Він знову збирався образитись, але я мовив:

– Прошу відповідати тільки на питання і не говорити нічого зайвого. Ви тут не для того, щоб вихвалятись своєю кров’ю і своїм походженням, цього вам тут не дозволять. Чи вмієте ви писати?

– Ні.

– А таблицю множення знаєте?

– Не розумію, про що ви запитуєте.

– Скільки буде шість разів по дев’ять?

– Це таємниця, яка схована від мене, бо ще жодного разу в моєму житті не було в мене потреби пізнати її, і, не маючи потреби її пізнати, я її не пізнавав».

Зрештою, офіцером став лицар.

Очевидно, що ХІХ століття, звідки родом Янкі, в порівнянні з шостим століттям дуже прогресивне. Але чи прогресивне ХІХ століття в порівнянні з XVIII століттям? – різниця не така вже й велика. Тим паче важко помітити різницю в рамках двох-трьох поколінь.

А чи можна швидше? Наскільки прогрес міг би бути ближчим, відчутнішим? Те, що міг би  і був би – очевидно. І якщо йому, прогресу, сприяти, а не затримувати його, то житиметься всім краще, і станеться це набагато швидше, ніж можна уявити.

Тільки Янкі зробив помилку: він поклався просто на розвиток промисловості й техніки. Люди в нього залишились «забиті», «темні». Та й не дивно, якщо взяти до уваги, що реорганізація життя булла майже миттєвою, блискавичною в масштабах історії людства.  Все одразу й не встигнеш. Люди просто не були готові, «не визріли». Та й про людей часто забувають, коли час думати про Прогрес. І досі так.

А в справжньому світі ХІХ століття ця книга Марка Твена була прийнята гостинно. Не всіма, проте, наприклад, глави про номінальну й реальну заробітню платню, де Янкі пояснює селянам в чому різниця, зачитувались робітниками на заводах раз за разом. В робочому, простому середовищі його книги прижились. Ідеї, які він виразив, були зовсім не новими, і зовсім не його власними. Він лиш не пропустив той момент, коли люди «дозріли». Марк Твен ішов в ногу з часом. А якщо придивитись уважніше, то й від наших днів не відстає.

Одна відповідь

  1. А мне данное произведение Твена почему-то не понравилось. Почему-то в течение всего чтения меня преследовало впечатление, что писатель строчил эту вещь на заказ. А заказчиком, вероятно, была так наз. демократическая партия с лозунгами “равенство”, “братство”, “долой монархию!” Ага, та самая демократическая партия, финансируемая всякого рода Ротшильдами или Рокфеллерами, которые в 20-е годы 20-го века инициировали принудительные стерилизации всех “неудачников”…)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *