Добужинський Мстислав Валер'янович (1875—1957). Ескіз ілюстрації до драми Ф. Шиллера «Розбійники». 1927 р.

Закон і свобода у драмі Ф. Шиллера “Розбійники”

«Закон ще не породив ні одної великої людини, тільки свобода виховує колосів і скрайності». Це слова Карла Моора, головного героя драми Фрідріха Шиллера «Розбійники». Таке протиставлення свободи закону виправдовує розбійника, але не всякого.

У «Авторецензії» на цю драму за 1782 рік Шиллер детально характеризує Карла. «Розбійник Моор – не злодій, але вбивця. Не негідник, але чудовисько. […] Найжахливіші з його злочинів – наслідок не стільки поганих його пристрастей, скільки порушеної рівноваги хороших».

Далі автор детально пояснює, що Карл Моор став розбійником, бо був занадто справедливим, занадто чесним, зависоким для низьких прагнень, він надто любив там, де любов неможлива. Його образ завершують «невпинна жага виправлення і невпинна діяльність духу. Який стрімкий хаос ідей тісниться в голові, що потребує пустелі для зосередження, і вічності, щоб розвинутись!» 

Шиллер захоплюється Карлом Моором. Розбій останнього – це не грабунок і не знущання. Це те, що єдине може боротися проти «законного» стану справ. Це навіть більше, ніж «робінгудство». Якщо Робін Гуд бореться проти несправедливості, то Карл Моор повстає проти людської природи. 

Характеризуючи іншого із роду Моорів, Франца, Шиллер так і ставить проблему: чому молодший із братів такий: підлий, хитрий, готовий на все заради задоволення своїх інтересів? «Звідки у нашого молодика, який виріс у колі мирної, добропорядної сім’ї, така аморальна філософія?» Автор не вірить тому, що людина від природи схильна до зла. «Я, навпаки, – пише він, – упевнений, що стан моральної злісності в людині неодмінно є насильно нав’язаний їй стан, і щоб довести до нього, перед цим повинна бути порушена (якщо так можна висловитись) рівновага всієї її духовної організації…» Проте Шиллер це вказує у «Авторецензії», а в самій драмі, за його словами, відповіді не знайти.

Людська природа – не що інше, як сама дійсність, сконцентрована у людині, це відображення дійсності, яка може бути більш чи менш несправедливою. Шиллер не просто так звернув увагу на те, що «рівновага всієї духовної організації» людини порушена. Він мав на увазі Франца Моора, але це стосується і Карла, і Амалії, і всіх інших героїв драми. Порушена вона тому, що закон суперечить свободі. Тобто становище речей, порядок, організація життя – все це унеможливлює вільний розвиток людини. 

Карл Моор цю суперечність помітив. Саме тому він став розбійником. І цим він подобається авторові. «Нам більше до душі разом із Робінзоном Крузо влаштуватися на безлюдному острові, ніж пливти хвилями мирської штовханини». Уся розбійницька община протиставляється у творі громадянському суспільству. «Чим далі вони від світського, тим ближче до них наше серце».

У драмі виведені два типи розбійників, із яких один діє в рамках «закону», а інший бореться проти нього. 

Франц Моор живе так, як велить йому жити становище дворянина, який от-от отримає спадок і хоче, звісно, цим спадком володіти самостійно. Всі його дії, саме життя його суперечать людській природі, яка, якщо вірити Шиллеру, не зла. Франц не народився таким, він таким став. Чому став? Можливо тому, що піддався впливу свого оточення, свого середовища, свого світу, порядку й того самого «закону».

Карл Моор формувався у тому ж середовищі, але він розбійник іншого гатунку. Він розбійник саме з точки зору «закону», але його не вдасться судити за його людяність. Проте людяність – поняття абстрактне. Людяність доводиться вимірювати через чесність, порядність, доброту, вірність чи якісь інші категорії, але всі вони на службі в «закону»: чесний – в чому? вірний – кому? добрий – до кого? порядний – тобто відповідно до порядку? Карл Моор, бунтуючи проти світоустрою, здобуває себе, він постає тільки через боротьбу проти закону, який унеможливлює свободу. Але ця боротьба з самого початку перетворює його на розбійника, вона можлива тільки як розбій, як бунт.

Шиллера, за такої постановки проблеми, можна розглядати як учителя Теодора Драйзера і Панаса Мирного. Та й не тільки їх, а всіх мислячих художників. Теодор Драйзер показав у «Американській трагедії», що злочинцями стають задовго до того, як скоюється злочин; злочин – це підсумок злочинного життя. А хіба воно може бути іншим у дійсності, побудованій на несправедливому законі? Панас Мирний не просто знав це, а навіть запропонував вихід, який дуже схожий на той, який знайшов Фрідріх Шиллер. Згадати його «Повію»: Христя стає повією, бо її до цього не просто схиляють, а її до цього примушує весь уклад життя, яке не може дати їй іншого місця. А в історії Чіпки ще ясніше: «пропаща сила» – це продукт несправедливого життя, але й водночас спроба подолання таких умов. На кого ж іще сподіватися, як не на «пропащу силу»? Законослухняним, покірним рабам, так само, як і тим панам, котрих усе влаштовує, зміни не треба. Навіть якщо закон беззаконний. 

Звідси й величність образу Карла Моора. Він відмовився від усього, щоб реалізувати право на бунт. Але в цьому і трагедія його. Згадаймо епіграму Джона Харінгтона «Проста істина»:

Мятеж не может кончиться удачей, –

В противном случае его зовут иначе. 

Та хіба усвідомлення того, що повстання закінчиться не на твою користь, означає, що повставати не треба? Образи революціонерів у літературі, починаючи з Прометея, і самі революції, починаючи з повстання Спартака, показують, що треба, причому не тільки тому, хто повстає, а й тому, проти кого. 

Карл Моор – не єдиний розбійник у ватазі. Автор прагнув зробити кожного «цікавим і поряд з отаманом, без збитку для останнього». Та авторові це не вдалося. З-поміж інших вирізняється Роллер. Йому належать слова, які ставлять його чи не вище за самого Карла Моора: «Не так швидко, кажу я. І свобода теж мусить мати проводиря. Без ватажка загинули Спарта і Рим».

Цей переклад належить М. Йогансену. Речення «І свобода теж мусить мати свого проводиря» різні перекладачі перекладали по-своєму. Наприклад, Наталія Ман зупинилась на такому варіанті: «Свобода тоже должна иметь господина». А У Зінаїди Венгерової, яка, по суті, адаптувала переклад М. Достоєвського (старшого брата класика російської літератури), вийшло так: «И у свободы должен быть владыка». Н. Славятинський написав: «Свобода тоже нуждается в старших».

Не особливо важливо, хто ж саме мусить бути у свободи: проводир, володар, пан чи старший. Головне, що мусить. Свобода має свій власний закон: щоб бути можливою, вона ставить його над собою. 

Тобто Роллер не протиставляє свободу законові або принаймні робить це розумніше, ніж його отаман. І, здається, Шиллер це розумів: Роллер, за сюжетом, був вартий життя вісьмох десятків військових і спалення цілого міста. І це ще навіть не ціна свободи. Це ціна всього лиш більш тонкого її розуміння. 

Що б не хотів показати читачам Шиллер, сам він поставив Карла Моора нижче Роллера. От якими думками наділив Карла автор в останній сцені: «О, який я був дурень, що думав зробити світ кращим через злочинства і охороняти закони беззаконністю! Я називав це помстою і правом, я взяв на себе, о, провидіння, вирівняти зубці на твоєму мечі і виправляти твої помилки, але… О, дитяча зарозумілість… От я стою край жахливого життя і, клацаючи зубами, дізнаюсь, що двоє таких, як я, могли б зруйнувати усю будову моральності».

Тут Шиллер явно відстав від свого творіння. Таке буває з авторами, коли вони намагаються контролювати те, що виходить з-під їхнього пера. Життя в творі часто виходить  більш логічним і більш життєвим за зразок. Шиллер же відступив назад, збрехав, потягнувши за собою отамана розбійників. Із твору зрозуміло, що ніякі закони розбійник не охороняв, він, навпаки, боровся проти них. І, щоб бути собою, він мав би йти у своїй боротьбі далі. Але автор, творець його, не насмілився слідувати за своїм героєм у вир боротьби, у повстання, бунт, який міг і мусив перерости у щось більше. Вочевидь, Шиллер не був до цього готовий. А Карлу Моору після такого падіння залишалося хіба що здатися владі.

Література:

  1. Фрідріх Шіллер. Розбійники. (пер. Майка Йогансена). Державне літературне видавництво. Київ, 1936. 

Посилання: https://shron1.chtyvo.org.ua/Friedrich_Schiller/Rozbiinyky_vyd_1936.pdf

  1. Шиллер Ф. «Разбойники» (Авторецензия 1782 г.). Иоганн Христоф Фридрих Шиллер. Собрание сочинений в восьми томах. Том 6. Статьи по эстетике. М.-Лен. : Гослитиздат, 1950 г. 

Текст: Григорій Мальчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.