З кінцем 2017 року

Чому варто хвалитися

На останній зустрічі нашого літклубу головний редактор сайту Leport сказав, що ми, лепортівці, нічого не робимо. З одного боку, він правий – ми робимо мало. Але говорити про цю сторону можна, лише згадавши про іншу –те, що ми робимо, вимірюється не кількістю.

Чому важливо хвалитися тим, що робиш? Я переконана, що адекватні хвастощі в адекватних умовах – це вимога до себе. Коли ти говориш про себе гарні речі, згадуєш, що робиш, то маєш і відповідати цьому. Якщо наступного разу буде нагода хвалитися, то доведеться піднімати планку, адже вчорашнім результатом нікого не здивуєш. Тим більше не можна хвалитися тим, чого не робиш.

Легко сказати: “Я нічого не роблю”. Кожен, хто таке почує, буде думати: “Оце чесний, зізнався! Нащо ж тоді мені старатися? Я теж нічого не роблю, якщо подумати”. Це знімає відповідальність: якщо нічого не робиш, то й про невдачі говорити нема чого.

А от сказати: “Ось, що я зробив. Тут міг би краще, тут сам себе перевершив, а тут вирішувати вам”, – діло набагато складніше. Тут треба робити, аналізувати свої вчинки, піддавати сумніву, перевіряти на відповідність до власних принципів, вести розмови з совістю та гідно сприймати зовнішню критику. Хто на таке піде?

Але неможливо робити щось достойне, не віддаючи своїх результатів “людському суду”. Тільки порівнюючи з іншим, у взаємозв’язку своїх результатів з результатами колег, у спільній дії можна побачити сутність того, що робиш і зробити власні зважені висновки.

Особисто про себе говорити складно. Але про Leport, діло цілого колективу, говорити не тільки легше, але й важливіше, бо наше діло – вчитися разом – треба розвивати.

Що цього року зробив Leport

Я взяла невеликий папірець і почала писати, що робив Leport у 2017-ому. Думала: “один, два… декілька пунктів буде”. Вийшло дев’ятнадцять пунктів і аркушу мені не вистачило. Не так уже й мало, як для організації, що розважається навчанням поза основною роботою.

Курс російської класики та Literature lovers

1) Весною літературний клуб Leport завершив курс російської класичної літератури, який розпочався ще восени 2015 року. Окрім класики ми читали критику, філософські роботи та влаштовували дні, присвячені власним творам. Так ми з різних сторін підходили до проблем, поставлених класиками, включали до обговорення питання сьогодення та розвивали власні письменницькі здібності.

Наші художні твори можна знайти у рубриці Literature lovers. А критику російської класики читайте, наприклад, тут.

Канікули: самостійне читання, літня школа з філософії

2) Влітку літклуб пішов на канікули, які, втім, ми присвятили опануванню української класичної літератури.

Та лише самостійним читанням ми не обмежилися:

а) Літературна платформа Leport активно відпочивала, відновлювала фізичні та розумові сили на Літній школі з філософії. Цю школу щорічно влаштовує гурток діалектичної логіки факультету соціології і права КПІ. Учасниками заходу були і студенти, і викладачі, і абітурієнти, і аспіранти, і представники різних професій – наприклад, актори театру. Ми збагачували свої знання ідеями німецького класика філософії Г. В. Ф. Гегеля, кожного дня співали пісень під гітару біля вогнища, читали п’єсу Чехова за ролями, запекло сперечалися щодо історичного значення драми та ідеї твору “Ромео і Джульєтта”, влаштовували творчі вечори та кожного дня грали у волейбол.

б) Лепортівці, які залишалися в місті, збиралися разом, щоб обговорити Чехова, Горького та власні твори, написані у стилі імпресіонізму (за літньою програмою ми читали Коцюбинського і вирішили написати щось у стилі “Intermezzo”). Збиралися ми на озері у Конча-Заспі в день, коли літня злива розлякала усіх інших відпочивальників, тож на озері нам ніхто не заважав: ми стрибали з тарзанки, палили вогнище, читали та співали у палатці, коли дощило.

Походи

3) Впродовж цього року ми сходили в три гірські походи: весною (відео) та восени до Карпат, а влітку декілька наших учасників зібралися підкорити грузинський Казбек. І підкорили.

Канів

4) Восени ми подорожували до музею Шевченка в Каневі. Бачили лани і кручі, бідненькі експонати музею, дивну виставку сучасного мистецтва у музеї Гайдара і багато спілкувалися. Докладніше можна почитати і побачити тут.


Українська класика

5) Подорож ми влаштували не просто так. Минулого року ми їздили до неймовірного музею Сухомлинського у селі Павлиш. На жаль, матеріалу про цю поїздку ми не написали, та у нас є чудове відео про минулорічне літо.

Цього року ми поїхали до Канева, бо восени планували розпочати обговорення української класичної літератури.

На першу в навчальному році зустріч нашого клубу прийшла рекордна кількість людей! Ми були дуже приємно здивовані. Велика частина з тих, хто прийшов, залишилася з нами, а деякі учасники взагалі стали активними та надійними лепортівцями, що готують доповіді, пишуть статті та приймають важливі рішення на наших зборах.

Відкриті лекції

6) Цієї ж осені лепортівці прочитали декілька відкритих лекцій з української класики (про Коцюбинського та Лесю Українку), а також на теми, що хвилюють кожного (особливо тих, кому близький екзистенціалізм) – про смерть, безсмертя та людські страхи. Ми не фахівці, щоб читати лекції, але довелося в певній мірі ними стати просто тому, що нам було цікаво розібратися в деяких питаннях. Так може зробити кожен, а ми з радістю прийдемо на таку лекцію від “нефахівця”.

7) Організували відкриту лекцію одного з найкращих викладачів КПІ В. Д. Піхоровича “Іван Франко – самотній революціонер”. Цю яскраву та потужну лекцію можна подивитися тут.

Конференції

8) Учасники нашої платформи виступили з доповідями на науково-практичних конференціях: “Творчість у філософських вимірах” та “Дні науки ФСП 2017”. На  “Глушковських читаннях 2017” ми дискутували про значення чуттєвої культури для життя та творчості видатного вченого та кожної людини.

Бібліотека та ГБ2

9) Наша платформа почала працювати з Бібліотекою КПІ. 

Разом із бібліотекою Leport брав участь у конкурсі “Громадський бюджет 2”, завзято боровся за отримання коштів для перетворення приміщення бібліотеки в сучасну студію, де можна буде проводити лекції, семінари, знімати відео, дивитися кіно та навіть розглядати зірки за допомогою телескопу. Разом із проектами інших КПІшників ми перемогли! Більше про це можна дізнатися тут.

Європейський роман: початок

10) Наприкінці року ми розпочали нову програму нашого літературного клубу. Ми вирішили вмерти, але пройти історію європейського роману. За місяць ми встигли провести літклуби, лекції та навіть тематичну вечірку з першого етапу – Античності.

“Вечори поезії КПІ”

11) Цей рік був вдалим і для любителів поезії. Один із наших учасників започаткував “Вечори поезії КПІ”, що проходять у бібліотеці. На них збираються КПІшники та гості, і після того, як світло вимикається, аудиторія зачаровано слухає улюблені вірші учасників.

Дитячий літклуб Leportik

12) Минулого року ми почали проводити літературні заняття для дітей. Назвали дитячий клуб лагідно – Leportik. За цей рік клуб набрався досвіду та сил, розвинувся і тепер ми щотижня зустрічаємося зі школярами різного віку, щоб читати, обговорювати, малювати, грати, пізнавати світ та піднімати один одному настрій.

Китай

13) Так вийшло, що цього року ми проводжали до Китаю двох лепортівців: один поїхав туди вчитися, другий – працювати. Один із них – студент – вже зібрав більше восьмиста підписників у своєму телеграм-каналі @laowhy, обігнавши Leport. Ми дуже пишаємося нашими друзями (не дивлячись навіть на те, що для нас вони перестали писати гарні статті та прозу), сумуємо та чекаємо на їхнє повернення з новими знаннями та досвідом.

Конкурс BBC та сучукрліт

14) Ми вже маємо традицію писати статті для конкурсу читацьких рецензій від ВВС. У 2017 ми написали більше, ніж минулого року, а ще отримали більше уваги від читачів та навіть самих письменників. Наприклад, рецензію Сергія Алушкіна на книгу Макса Кідрука “Не озирайся і мовчи” зустріли несхвальними та смішними коментарями на фейсбуці. А сайт «Рівне Інформаційне» опублікував ще цікавішу статтю про цю ж саму рецензію.

Та важливіше те, що двоє новачків долучилися до нашої справи з аналізу сучукрліт: Марія Каракуца написала рецензію на книгу «Комп і компанія» Анни Коршунової, а Ігор Сухенко – на книгу Сергія Жадана “Інтернат”.

Сайт журналу та інше

15) За цей рік ми опублікували на сайті нашого літературного журналу 85 матеріалів. Одна з постійних організаторів наших заходів вперше написала для нашого журналу статтю, і, віримо, що не востаннє.

16) Крім того, ми спробували запровадити чергування з “догляду” за сайтом: так кожен з нашого колективу навчився користуватися сторінкою адміністратора, підбирати ілюстрації, вирішувати організаційні питання з авторами та редакцією. Ця справа нас об’єднувала та дисциплінувала. Але, як і будь-які форми, вона своє віджила, а ми тепер користуємося іншими формами організації цього процесу, про які, можливо, розкажемо наступного року.

17) Цього року у нас з’явився постійний дизайнер. Ми дуже радіємо з цього приводу, а ще дуже вдячні автору за оперативність та ініціативність.

18) І що б ми робили без фото та відео? Ми вдячні нашим фотографам за гарні фото зустрічей та подорожей Leport. А ще дякуємо одному лепортівцю за те, що робить для нас такі відео, які хочеться передивлятися знову і знову.

19) Окремо хотілося б сказати не зовсім про досягнення чи звичайні справи, а скоріше про соціальний капітал (так люблять говорити сучасні філософи) або про спільні творчість та боротьбу, про єдність (так сказали б філософи-кпішники). Якби не філософсько-економічний гурток, якби не факультет соціології і права, якби не “КПИ Live”, якби не бібліотека КПІ, якби не батько-засновник цього журналу та всі люди поруч із нами, ми навряд чи впоралися б із такою нелегкою справою. Тож спільні дії з іншими ініціативами заради навчання, заради кращого майбутнього та кращого сьогодення – це необхідність для будь-якої більш-менш нормальної організації.

Сподіваюся, що таких організацій буде все більше і більше. І можливо наш невеличкий досвід комусь стане в пригоді.

Ще трохи від себе про самотність та боротьбу з нею

Сьогодні я відчуваю себе досить одинокою. Не через те, що немає гарного оточення, близькості. А через те, що бракує якогось людського порозуміння. Багато в житті незрозумілого, дикого, випадкового. Щоб знайти порозуміння, здається, потрібно мати сталеві нерви, ідеальне здоров’я та дуже багато часу. А цього, як ви розумієте, за наших умов не знайти. Тож доводиться мучитися і сподіватися, що не завжди люди будуть ставити перепони в спілкуванні один з одним, не завжди будуть приймати ворожу позу через страх бути незрозумілим, через страх потерпіти невдачу, через небажання витрачати себе заради інших.

Та зараз теж потрібно щось робити. І тут мене рятує література. Різна: наукова, філософська, художня. Коли знаєш, що є люди, які віддавали своє життя заради інших і змінювали врешті-решт цей дивний світ на краще, коли знаєш, що були люди, яких ти розумієш ліпше, ніж своїх сучасників, і твердо віриш, що й вони б тебе зрозуміли, коли відчуваєш те, що відчуває герой, то з’являється впевненість, що існує ще єдність і щось таке, що може протистояти тотальній самотності. Тоді й людей поруч відчуваєш інакше, йдеш рішучими кроками до іншої людини і відкриваєш їй себе, хоч і ризикуєш бути несприйнятим. А ця людина, можливо, також читає, відчуває героїв, знаходить в літературі відповіді на свої запитання, а потім іде назустріч тобі…

Тож подібні літературні спільноти різної направленості – це вкрай важлива форма організації сьогоднішнього життя. І я рада, що мій рік закінчується саме так – написанням цієї статті для моєї платформи Leport.

Одна відповідь

  1. Аватар Франц Кафка
    Франц Кафка

    удачи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *