На фото: Юрій Гагарін, Іван Макогон, Андріян Ніколаєв. 1963
На фото: Юрій Гагарін, Іван Макогон, Андріян Ніколаєв. 1963

Юрій Гагарін про дорогу в космос

12 квітня по праву вважається міжнародним Днем космонавтики. Саме 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін провів у космосі 108 хвилин. І хоч через кілька місяців Герман Титов впродовж доби облетів Землю сімнадцять разів, перший політ людини в космос пов’язаний саме з ім’ям Гагаріна.

Зауважте, що цей день – день саме космонавтики, а не однієї людини. Так воно й було. Юрій Гагарін впродовж численних своїх візитів до інших країн, виголошуючи промови, підкреслював, що його політ тримається на плечах десятків кострукторів, сотень науковців і теоретиків, мільйонів робітників, які своєю самовідданою працею вершать нічим не менші подвиги щодня.

Те, що стосується його особистого вкладу в справу освоєння космічного простору, він виклав у книзі «Дорога в космос». Пропонуємо вам ознайомитися з кількома уривками із цієї книги, які допоможуть вам відчути атмосферу 12 квітня 1961 року, побачити цей день очима першого космонавта і його близьких.

*****

«…Судячи з усього, – завітавши на одне із занять, сказав академік, Головний конструктор С.П. Корольов – справи у вас ідуть блискуче. Чотири місяці не пропали марно. Ось мені й хочеться дещо з’ясувати у вас. Вірніше, порадитися із вами. Ви були на заводі, бачили космічний корабель. Політ не за горами. Перед нами рано чи пізно постане питання: кого послати першим на космічному кораблі? Зробимо так. У кожного є папір і чорнило. Уявіть, що кожний з вас керівник. Кого б ви послали у перший космічний політ? Якими б принципами керувались? Спробуйте відповісти на ці запитання…»

Із відповіді Ю.О. Гагаріна:

«…І все ж, відкинувши геть усякі сумніви, я б довірив, якраз довірив, право польоту Павлу Івановичу Бєляєву. Він справжня Людина. З нього можна брати приклад. Нам, молодим, ще багато чого треба вчитись у нього. Він устиг навіть повоювати на фронті. Я думаю, що і ми встигнемо злітати в космос. Недарма ж нас відібрали з великим запасом. Я дуже хочу полетіти в космос! Жагуче. Хочу і сподіваюсь, що нас не будуть довго затримувати на Землі».

Через кілька тижнів у розмові з батьком:

« – Відчуваю, синку, що ти тут, біля Москви, при серйозному ділі, а при якому – ніяк в тямки не візьму. Ти вже мені, як батькові ,відкрийся, чим займаєшся. Слово даю, нікому й не натякну.

– Випробовую нову техніку. Авіаційну».

У розмові з мамою перед польотом:

« – Пишуть, що немов уже кабіну випробували, в якій людина в космос полетить. А я все думаю: яка ж людина погодиться в таку даль полетіти? Це ж треба бути навіженим – на таке зважитись…

Юра зайшовся сміхом і сміявся так щиро й довго, що я аж осторопіла.

– Чому ж неодмінно навіженим? – зірвалося крізь сміх запитання. – Навіженому, я гадаю в космосі робити нічого».

І ще:

«Останнього разу, проводжаючи мене на електричку, Юра якось утаємничено повідомив:

– Незабаром їду у відрядження, куди ще ніхто не їздив».

12 квітня.

«О 5 годині 30 хвилин Євген Анатолійович (фахівець у галузі космічної медицини – Leport) увійшов до спальні і легенько поторсав мене за плече.

– Юро, пора вставати.

– Вставати? Будь ласка…»

«…Після звичайної фіззарядки й вмивання сніданок з туб: м’ясне пюре, чорносмородиновий джем, кава. Почалися передполітні медичний огляд і перевірка записів приладів, що контролюють фізіологічні функції. Все виявилося в нормі, про що й було складено медичний протокол».

«Автобус швидко мчав по шосе. Я ще здаля угледів спрямований угору сріблястий корпус ракети, оснащений шістьма двигунами загальною потужністю 20 000 000 кінських сил. Чим ближче ми під’їздили до стартового майданчика, тим ракета ставала все більшою й більшою, ніби виростаючи в розмірах. Вона нагадувала гігантський маяк, і перший промінь вранішнього сонця горів на її гострій вершині».

Із промови для преси і радіо перед стартом:

«Дорогі друзі, близькі й незнайомі, співвітчизники, люди всіх країн і континентів! Через декілька хвилин могутній космічний корабель понесе мене в далекі простори Всесвіту».

«Все, що пережито, що зроблено раніше, було прожито й зроблено заради цієї хвилини».

«Чи щасливий я, вирушаючи в космічний політ? Звичайно, щасливий. Адже за всіх часів і епох для людей було найвищим щастям брати участь у нових відкриттях…»

Олексій Леонов, Андрій Соколов. Вивіз Востока-1. 1982

Олексій Леонов, Андрій Соколов. Вивіз Востока-1. 1982

 

В кабіні перед стартом.

«Зоря». Юро, не сумуєш там?

Гагарін. Якщо є музика, можна трішки пустити.

«Зоря». Одну хвилинку…

«Зоря». Ну як, музику дали вам, ні?

Гагарін. Поки що не дали.

«Зоря». Зрозуміло, це ж музиканти: поки туди, поки сюди, не так швидко справа робиться, як казка розповідається, Юрію Олексійовичу.

Гагарін. Дали про любов…

«Зоря». Готовність п’ять хвилин.

Гагарін. Вас зрозумів: оголошена п’ятихвилинна готовність.

«Зоря». Все йде нормально. Займіть вихідне положення для реєстрації фізіологічних функцій.

Гагарін. Вас зрозумів. Все йде нормально, зайняти вихідне положення для реєстрації фізіологічних функцій. Положення зайняв.

«Зоря». Хвилинна готовність. Як ви чуєте?

Гагарін. Вас зрозумів: хвилинна готовність. Зайняв вихідне положення.

«Зоря». Зрозумів вас.

Гагарін. Зрозумів вас. Настрій бадьорий, самопочуття добре, до старту готовий.

«Зоря» Відмінно.

Старт.

«Нарешті технічний керівник польоту – ним був академік С.П. Корольов» – скомандував:

– Підйом!

Я відповів:

– Поїхали!

Мій погляд зупинився на годиннику. Стрілки показували дев’яту годину 7 хвилин за московським часом. Я почув свист і наростаючий гул, відчув, як гігантська ракета затремтіла всім свої корпусом і повільно, дуже повільно відірвалася від стартового пристрою. Почалася боротьба з силою земного тяжіння…»

Мама першого космонавта Ганна Тимофіївна Гагаріна.

«Того вікопомного квітневого дня я й гадки не мала їхати до Москви. Зранку, вирядивши всіх на роботу, заходилася прати. Приготувала окріп, ночви… Раптом до кімнати вбігає невістка:

– Мамо, вмикайте радіо! Про Юру передають…

Я, як стояла, так і скам’яніла. Тільки спромоглася на одне слово:

– Розбився?

– Ні, в космосі…»

«Зачувши по радіо рідне прізвище, не знала, що робити: радіти чи сумувати. Незнана тривога охопила душу. Перше, що подумала, – про Юриних малят. Кинувши на ходу: «Я до Валі», – подалася до Москви…

На вокзалі, у вагоні поміж людей тільки й розмов: «Наш Гагарін у космосі!»

О 10 годині 55 хвилин «Восток», облетівши земну кулю, благополучно спустився в заданому районі на територію колгоспу поблизу села Смілівка.

«Ступивши на твердий грунт, я побачив жінку з дівчинкою, які стояли біля рябого теляти і з цікавістю стежили за мною. Пішов до них. Вони рушили назустріч. Але чим ближче вони підходили, тим кроки їх ставали повільнішими. Я ж ще й досі був у своєму яскраво-оранжевому скафандрі, і його незвичайний вигляд дещо їх лякав. Чогось подібного вони ще не бачили.

– Свої, товариші, свої!

– Невже з космосу? – не цілком увпевнено запитала жінка.

– Уявіть собі, так, – сказав я».

Плани на майбутнє.

«Відкривши космічну навігацію кораблем «Восток», Юрій Гагарін вірив у поселення на Місяці, в реальність мандрівок на Марс, створення наукових станцій на астероїдах…

Серед своїх друзів він заявляв:

– Не будемо журитися, що не ми з вами станемо учасниками далеких міжпланетних експедицій. Не будемо заздрити людям майбутнього. Їм, звичайно, здорово поталанить, для них стане звичним те, про що ми можемо тільки мріяти. Але й нам теж випало велике щастя. Щастя перших кроків у космос».

(Уривки з українського видання: Ю.О. Гагарін. «Дорога в космос». Київ, 1983р.)

Фото на обкладинці – з сімейного архіву Дмитра Макагона. Дякуємо!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *