art by Charis Tsevis

Чака: зулус у виховній роботі з підлітками

Після чергових батьківських зборів до мене звернувся з проханням батько одного шестикласника, дуже (відверто кажучи) непростого персонажа.

– Він некерований, ми з дружиною не можемо з ним впоратися, – почав він.

Батько лише почав, а мені вже було неприємно слухати. «Він некерований». Я знаю, який він. Та хто ж його таким виховав? Він у школу прийшов уже покаліченим, змученим від ваших методів. «Не можете впоратися»?.. В голову лізуть слова Макаренка, котрі він сказав у схожій ситуації: «Зіпсували дитину, то віддайте її нам і не лізьте в її виховання, якщо не вмієте».

– Ми бачимо, що нашого авторитету не вистачає. Це якраз той випадок, коли школа може виправити ситуацію.

– Як саме? – запитав я.

– Нещодавно я їздив до Японії у відрядження. Там, скажу вам, діти поважають старших. Старші, особливо батьки, користуються авторитетом. Їх поважають.

Він подивився мені в очі, намагаючись, напевно, знайти в них підтримку. Однак я поки не розумів, чим можу допомогти – окрім того, що вже й так роблю.

– Ну-ну, продовжуйте.

– От би у нашій школі цього навчили! Ви ж можете більше, ніж ми вдома. Він нас не слухає – бо ми свої, рідні люди. А у школі – інша річ. Те, що розповідають у школі, запам’ятовується, осідає, сприймається інакше. Я дуже прошу вас провести в школі урок, цикл уроків про етикет. Саме про те, як слід поважати старших, чому у всіх культурах культивують таку повагу, що таке авторитет батьків, навіщо він. Я переконаний, що школа тут може допомогти.

– Добре, я подумаю.

Я завжди кажу «добре, я подумаю», коли не збираюся чим-небудь займатись. Іноді я кажу «добре, я подумаю, як це краще зробити», що означає: ніколи я не буду це робити.

Бідолашний хлопець. З таким батьком – хочеш-не-хочеш – станеш закритим у собі, закомплексованим підлітком. Наша школа платна, більшість «наших батьків» – успішні люди. Вони вірять у свою життєву філософію, яка – чого брехати? – дала їм гроші й статус, яка забезпечила їх “гідним” життям. Такі батьки люблять повчати, передавати свій досвід, ставлять його вище досвіду інших людей. От і цей «японець» – він повірив у те, що розкрив таємницю виховання: треба культивувати повагу до старших! От у чому вся суть!

І не він один такий. Хтось з’їздив у Японію, хтось – в Америку, хтось на тренінгах почув, інші самі здогадалися. Ні, дітей треба рятувати. Від їхніх же батьків. І чекати, як радив один експерт на лекції про «важких надто юних підлітків», безглуздо.  Хто ж, як не школа, покаже дітям, що не всі дорослі хочуть їх виховати? В тому, що школа – це не сім’я, «японець» має рацію.

На чергову заміну в шостому класі я пішов сам. З собою взяв лише одну книжку.

– Доброго дня! Сьогодні замість уроку української мови я розповідатиму вам про африканця.

Я не надто готувався. Чесно кажучи, я лиш збирався розповісти про книжку, яку щойно прочитав із великим задоволенням. Обрав кілька уривків, ну і про так звану «біографічну довідку» не забув. Головним чином я сподівався «достукатися до дітей» через своє власне ставлення до африканця.

– Пушкін? – запитав Арсеній, не підіймаючи голови.

– Барак Обама? – вгадував Саша.

– Ні, не вони. Я про Чаку розповім.

Ім’я африканця розсмішило хлопців, а дівчат не зацікавило. Тоді я показав їм, як Чака виглядав. Високий широкоплечий чоловік із довгим широким списом заслужив похвалу дітей. Не захоплюватися його статурою було важко. А голову він тримав так впевнено, що вже лише цим міг викликати до себе повагу.

– А чому в нього такий широкий спис? – запитав Єгор.

– Його власний винахід, – відповів я. – Ассегай називається. Цей чоловік помер ще в дев’ятнадцятому сторіччі. Але він зумів за життя зробити не один подвиг. Про кілька я вам розповім.

І я повідав дітям про те, як хлопчик Чака пішов у ліс, щоб вполювати леопарда. Чи боявся він? Ясно, що йому було дуже боязко. Та крім страху в його серці знайшлося місце для інших почуттів. Хлопчик хотів довести собі й іншим, що він чогось вартий. Бажання не боятися було таким сильним, що в боротьбі проти звіра Чака ладен був загинути. Така рішучість додавала йому сил. Він вполював леопарда, що під силу далеко не всякому дорослому. Вождь, котрому Чака подарував вбитого хижака, відзначив, що раніше він бачив шкури з п’ятьма, десятьма дірками. На шкурі звіра, вбитого Чакою, було всього дві дірки від списа. Мисливці – чи то зі страху, чи то в забутті від пережитого, чи то від злості на підступного, небезпечного хижака, – намагаючись помститися йому,  часто наносили більше ударів, ніж треба було, виказуючи цим свою слабкодухість. Ні, цього хижака вбив сміливий мисливець, котрий може впоратися з хвилюванням.

Я розповів дітям про те, що Чака вчився бути розумним. Він вдивлявся в те, що його оточувало й багато міркував. Він аналізував кожну дрібницю, не пропускав жодної деталі. Чака виріс дужим юнаком і став воїном свого вождя на ім’я Дінгісвайо. Він воював так, як вчили його старші воїни. Що зробив Чака, оволодівши прийомами, пізнавши традиції, вивчивши військову справу? Він заявив, що буде все робити краще, по-своєму.

От, приміром, сандалі. Його плем’я вже знало, що це таке. Дуже корисна штука – взуття. А Чака, помітивши, як воїни – й він сам – зачіплюються підошвами за корінці, атакуючи ворога, позбувся своїх сандалів.

– Ой, дурний! – сказав Арсеній. – Босим бігати буде?

– У людини, котра все життя ходить боса, шкіра на ступнях дуже товста й не боїться ні корінців, ні навіть цвяхів, – зауважив я. – Знаєте, не це я тут хотів сказати. Звертаю вашу увагу на те, який у Чаки характер, який у нього розум. Він побачив, що щось заважає, щось недосконале – і відмовився від цього. На нього дивилися як на телепня, але він точно розумів, що саме й навіщо він робить. Ще ліпше це видно на прикладі ассегая.

Я намалював на дошці два списа: класичний, витягнутий, і широкий ассегай.

– Як можна використовувати спис?

– Кидатися ним, – відповів хтось.

– Битися ним, – додав інший.

– Ну-ну, битися ним, – засміявся я. – Ні, ви добре знаєте, що спис зазвичай метають. Якраз-таки це дуже не сподобалося Чаці. Уявіть, ви пішли в атаку, на вас біжить вороже військо. На певній відстані ви метаєте спис уперед, цілитеся у ворога. Сподіваєтеся, що влучите, проте – таке буває часто – схибили. Де тепер ваша зброя? Лежить у ворога під ногами. Чи хай навіть біля вас – якщо ви слабко кинули. Поки ви будете нахилятися, щоби підняти спис, вас десять разів уб’ють. Або ще таке. Як ви будете орудувати довгим списом у ближньому бою? Хіба що бити, як палицею, по голові. Та мені здається, що для ближнього бою більше годиться коротша зброя, гостра з усіх боків. Чаці теж так здалося. Тому він і придумав ассегай. Дивіться, – я показав на малюнок, – це спис, але його можна використовувати як меч. Це універсальна зброя. Чака – реформатор. Ні, він революціонер. Він уважно вивчав усе, що його оточувало, він добре знав усе, що було створене його предками до нього: саме тому він міг вказувати на помилки, виправляти їх, пропонувати нове й краще.

Потім я прочитав дітям уривок, у якому йшлося про поєдинок Чаки зі здоровенним нахабою, котрий послуговувався сокирою і не одного воїна відправив на той світ. Чака був мудрим: він обрав для бою таке місце, котре було невигідним для суперника. Сонце било велетню в очі й він не був таким спритним, як Чака, а його зброя не могла зрівнятися з ассегаєм…

Я люблю розповідати дітям про людей, котрі мене самого вражають своєю відважністю, відданістю, розумом. До мене іноді звертаються батьки з тим, щоби я прочитав учням біографію Стіва Джобса, ввімкнув відео про Ілона Маска чи іншого успішного діяча. Батьки хочуть показати дітям своїх авторитетів, я ж пропоную їм своїх. Майже два роки минуло відтоді, як я розповідав дітям про подвиг Олександра Матросова. Виявляється, вони раніше нічого про нього не чули. Такий заїжджений, шаблонний приклад самопожертви вразив дітей. Вони ще й досі про нього згадують. А Спартак? Раб, котрий, ставши вільним, не задовольнився своєю особистою свободою, а почав боротися з рабством взагалі. Шестикласники, ті «важкі підлітки-початківці», знають про Спартака, вони розділяють його прагнення і впевнені, що інакше він вчинити не міг. А Кармелюк? Діти знають про нього з казки Марко Вовчок, але переконані, що це не просто «робінгудство», а та ж сама спартаківська боротьба проти несправедливості. Він міг би жити тихо у своїй хаті, разом із сім’єю, але бачив, що заважає щасливо жити іншим людям – і повстав проти панів. Шестикласники впевнені, що вчинили б на його місці так само.

А тепер ще й Чака. Революціонер, який не заробив стільки грошей, як Стів Джобс, не збудував бізнес, не відомий на весь світ своєю діловитістю. Простий собі зулус, який мав сміливість повстати проти всього старого й зайвого у його ж народу. Виправляти свої недоліки, боротися зі своєю відсталістю – це важче, ніж кидатися на зовнішнього ворога. І цим він заслужив, щоб його називали «африканським Наполеоном». Своєю діяльністю він заслужив, щоб зулуси клялися його ім’ям, бо воно для них священне.

Провівши урок, я залишив книжку на столі й вийшов. Мені хотілося, щоб діти порозглядали картинки і потримали в руках книжку про революціонера, написану звичайною, такою як вони, людиною, ще не революціонером, але мрійливим, вільним від старої моралі чоловіком. Діти не знають, що автор біографії Чаки Марат Брухнов – зовсім не експерт із історії зулусів. І навіть не прославлений письменник. В дитинстві він любив слухати історію про Чаку, слухав її як легенду про Геракла. А потім виріс і вирішив поділитися з іншими тим, що любив сам. Книжка його – більше пригодницька повість, ніж біографія видатного діяча.

– Ну як ви, говорили про авторитет і повагу до старших? – запитав мене невдовзі «батько-японець».

– Навіть краще, – відповів я, ні краплі не соромлячись. – Ми підійшли до цього питання з боку дисципліни й армії. Чому виграють бої? Тому що слухають накази старших, досвідченіших, довіряють їм.

– Дуже добре, – сказав «батько-японець» і потиснув мою руку.

Він вже збирався йти, коли я додав:

– Однак вони зрозуміли все не так.

– Тобто?

– Я боюся, що діти зрозуміли все по-своєму. Навпаки. У їхньому віці все сприймається навпаки.

– Це правда, – погодився він.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.