Ну куди ж без килима-літака?
Ну куди ж без килима-літака?

ТОП-10 сірійських анекдотів XIII століття від Абу-ль-Фараджа

«В двері постукали вісім разів. О, Боже, подумав я, хоч би не восьминіг!»

Кажуть, що анекдот, розказаний вдруге, стає вдвічі смішнішим. Особисто я доклав максимум зусиль для того, аби підняти жарт про восьминіга на небувалу висоту. Я дійсно вважаю його смішним. Друзі часто повторювали, що варто це забути, що я нічого не розумію в жартах, що мені варто подивитись кілька стендапів, повчитись гумору. Йому ж треба вчитись! Добре, як треба, то буду, – відповів, нарешті, я. І почав шукати підходящу літературу.

Якось в одному з ящиків на книжковому ринку на Петрівці я випадково помітив маленьку книжечку, яка своїм виглядом затьмарювала сусідів. Товста обкладинка, обшита чорною тканиною із золоститим надписом «Смішні оповідки» вразила мене просто в серце. Я взяв цей скарб, заплатив за нього копійки і наступні два тижні носив із собою, в будь-який вільний момент дістаючи, де б не знаходився. Прочитавши її повністю, я впевнився в тому, що продавці книг не знають, що продають. Був би я на місці того, хто поклав її в картонний ящик, який слугує вітриною, то неодмінно б спочатку відсканував, а потім підняв би ціну до рівня, наприклад, «Шантараму».

Вам вже, мабуть, терпець уривається дізнатись, що ж там таке. Спокійно, всьому свій час. Спочатку кілька слів про того, без кого такої збірки не було б.

Абу-ль-Фарадж Мар-Гіваргіз Юхан Бар-Иврая (1226-1286) – сірійський письменник, вчений, один із найосвіченіших людей своєї доби. Абу-ль-Фарадж цікавився всіма областями науки і не обходив стороною релігію, філософію і писемність. Він був передовою людиною свого суспільства.

«Тунаї магхікани» – «Смішні оповідки» – вперше були опубліковані 1888 року в Лондоні, після того як англійські археологи натрапили на залишки асірійської столиці Ніневії і перевезли звідти десятки тисяч книжок (глиняних табличок) до Британського Національного музею. «Смішні оповідки» перекладені багатьма мовами у всьому світі, а перший переклад українською вийшов у Києві в 1972 році. Російський варіант вийшов на одинадцять років раніше під назвою «Книга занимательных историй».

Насправді це не просто смішні історії. Збірка є нічим іншим, як протолітературним явищем. Література в XIII столітті ще не встигла оформитись в окрему форму мистецтва і, відповідно, аж ніяк не могла стати способом пізнання дійсності. Зате збірка, про яку йде мова, однозначно стала відображенням тодішніх уявлень простого народу про добре й зле, правду й кривду, бідних і багатих, щасливих і нещасних, розумних і дурних. Без сумніву, багато чого змінилось за майже 800 років, та, з іншого боку, дещо залишається незмінним. Як тоді прості люди намагались зафіксувати основні моменти, риси свого часу в коротких, лаконічних оповідках, так і тепер ми не можемо обійтись без анекдотів.

Я зараз не буду вдаватись в роздуми про те, що таке анекдот. Я навіть не скажу нічого про комічне – просто тому, що нічого не знаю про це. Тут я вже повністю покладаюсь на відчуття: викликає усмішку чи ні.  Навряд чи хто-небудь із простих смертних перед тим, аби пореготіти від душі, перевіряє вірність теоретичного начала жарту, шукає сильні й слабкі сторони і співвідносить його з взірцями жанру.

В кожного народу є свої анекдоти. І в кожен конкретний історичний етап вони нові. Мені здається, що вони хвилями накочуються і так само забуваються. Якими є українські анекдоти сьогодні? Із того, що мені вдається пригадати, це анекдоти про москалів, про тещу, Вовочку, прапорщиків, чоловіка, який повертається з відрядження і безліч грубих «дорослих» жартів. Мусимо визнати, що ми не настільки охоче і вміло вдивляємося в довколишній світ, як це вміли сірійці XIII століття.

Ці абзаци вище навмисно такі нудні. Після них вам стане неочікувано легко й добре від кількох відібраних мною маленьких історій, які колись записав для нас Абу-ль-Фарадж. Остання порада: не шукайте в них щось смішне цілеспрямовано, а просто смійтесь, якщо хочеться. У вас обов’язково вийде, якщо ви, читаючи, люб’язно спуститеся з висоти XXI сторіччя і спробуєте стати на 800 років молодшими. Довіртеся інтуїції.

10

Сусідські взаємини

Сидів господар зі своїм гостем на подвір’ї і вечеряв. Раптом через дах перелетів камінь і впав поряд. Господар звелів дружині злізти на дах і подивитися, чи не зайшло сонце. Через півгодини вона повернулася і сказала, що сонце зайшло. Гостя це дуже здивувало, і він запитав:

       Адже ти знаєш, що сонце вже зайшло, то навіщо посилав дружину на дах?

       Слушні твої слова. Я тому послав її на дах, що сусіди хотіли бачити її. Якби я цього не зробив, то вони кидали б нам на голови каміння до самого ранку.

9

Поетова хата

Один злодій заліз до чужої хати. Довго він шастав по ній, але нічого не знайшов, окрім чорнила та клаптя паперу. І він залишив напис: «Мені дуже шкода, що ви такі бідні».

У тій хаті жив поет.

8

Змагання в шляхетності

На базарі одного великого міста купець надибав вродливу рабиню і заплатив за неї шістдесят тисяч зуз (грошова одиниця – С.Д.).

Потім став шукати віслюка, на якому зміг би відвезти її додому, та ніде не знайшов. Воїн, що стояв поруч, запропонував купцеві свого віслюка.

Власник рабині, зрозумівши щедрість і шляхетність воїна, в свою чергу, подарував рабиню йому і сказав, що ні грошей, ні віслюка воїн йому не винен.

7

Діогенове застереження

Якось Діоген покинув свою бочку і пішов прогулятися містом.

Побачивши байстрюка, що жбурляв у перехожих камінням, він озвався до нього:

       Облиш пустувати, а то ще влучиш у власного батька.

6

Мудра дружина

Один простакуватий чоловік повернувся додому і побачив, що хтось чужий спить з його дружиною. Отож він і озвався до незнайомця:

– Який же ти осел, коли не знаєш, що моя дружина мудра і вміє відрізнити погане від доброго. Нічого зайвого з тобою вона собі не дозволить.

5

Якби мав зузу

Бідному чоловіку приснилося, що він смажить кінський гній. Вранці він пішов до тлумача снів і попрохав відгадати дивне видіння.

Той йому сказав:

       Дай мені зузу і я відгадаю твій сон.

Бідняк відповів:

       Якби в мене була зуза, я їв би ляваш, а не смажив гній.

4

Шукай постувальника

Скупий господар надумав найняти робітника. Один чоловік погодився стати до нього на службу. Господар запитався про його плату.

       Я ладен працювати за саму їжу, – відповів той.

       Це надто дорого, – сказав хазяїн.

Роздратований бідняк відповів:

       То пошукай такого, що постував би по середах і п’ятницях.

3

      Справедлива образа

      Простакуватий чоловік звернувся до знайомого, в якого тяжко захворів син:

   –   Я образився на тебе. Коли помер твій старший син, ти не покликав мене на поминки. Але якщо й цього разу не запросиш, то я навсправжки посварюся з тобою.

2

     Щоб осел не знав

       Господар розгнівався на свого осла і поклявся, що не дасть йому вівса. Настав вечір, і господареві стало шкода тварини. Тоді він покликав сина:

– Насип ослові вівса, тільки не кажи йому, що це я звелів.

1

Натяк на бездарність

Один блазень говорив придворним музикантам:

       Якщо вірити євангелію, буцім до раю потрапляють лише святі мученики, то ніхто там не опиниться, окрім кіфари.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *