Кадр із фільму (1981) режисера Жан-Жака Анно, вільної екранізації роману «По вогонь» Жозефа-Анрі Роні-старшого

Світи Роні-старшого 

Свого часу, у класі п’ятому, я познайомився з творами Роні-старшого. Його книжки “Печерний лев” та “Боротьба за вогонь” надихнули мене не тільки на різні думки, але й на любов до історії, котра не вичерпалася й до сьогодні. 

Все починалось як у казці: було в батька два сини – Жозеф-Анрі та Серафен-Жюстен, хлопці допитливі та розумні. З раннього дитинства вони отримували гарну освіту та пізнавали світ. Але, певно, у старшого виявилось трохи більше таланту, ніж у молодшого. 

Дитинство він провів у Брюсселі, де отримав середню освіту. Середню освіту – за канонами того часу. А канони того часу відрізнялись суворістю та розмаїттям. Наступними були Амстердам, Лондон, Париж… Після закінчення природничо-наукового факультету він розпочав наукову діяльність. 

У ті часи згаданий факультет надавав широкі можливості. Людина охоплювала практично всі сфери пізнання – математику, фізику, біологію, географію, хімію. Ви, звісно, пам’ятаєте Гріффіна, героя роману Герберта Уеллса “Невидимець”? Він також закінчив такий факультет. Як і Ейнштейн та обидва Кюрі. Чудовий був факультет!.. Пізніше його розділили на безліч інших факультетів – біологію, хімію, фізику та багато інших, що призвело до звуження пізнавальних горизонтів.  

Та не в цьому річ. У 1874 році, після весілля, Жозеф-Анрі переїхав до Лондона, де прожив десять років. Він намагався досягти успіхів у науці, але чи то його напрямок не сподобався товстолобим британським ученим, чи то знань не вистачило, тож зрештою він переїхав до Парижа з твердим наміром писати. 

Стиль та тематика у нього окреслилися одразу, з першого твору, незважаючи на те, що писав його разом із молодшим братом під спільним псевдонімом “Ж.-А. Роні”. Дослідник-біограф П’єр Версен вважає, що у всіх фантастичних романах та оповіданнях внесок старшого брата вельми відчутний, впізнаваний. Цю думку також розділяє Мішель де Брюєр: “Талант не був розділений порівну між двома братами. Вочевидь, справжнім творцем виявився Жозеф-Анрі”.  

Перша їхня робота мала назву “Нелл Горн з армії порятунку”. Як то кажуть, перший млинець не вийшов нанівець. Ця праця, як кажуть, приткнула, як вужа вилами, – тобто була своєчасною, оскільки зобразила ставлення до ідеї Армії порятунку і до різноманітних крайнощів у її політиці.

Створена в 1865 році на основі методистської ідеології, ця армія пропагувала мир та взаємопоміч усім людям, але часом в її політиці відбувалися всілякі дурощі. Відомі й випадки втручання в особисте життя з боку Армії порятунку. Державна політика примушувала сотні тисяч незаміжніх жінок таємно відмовлятися від своїх немовлят та віддавати на усиновлення в “традиційні родини”. Матерям відмовляли в праві побачити чи годувати свою дитину, а деяким взагалі не повідомляли стать немовлят. Брати Роні не були самотні у нападках на Армію. Згадаймо п’єсу Бернарда Шоу про майора Барбару, яка зображує у властивій автору сатиричній манері конфлікт заможного промисловця, який заробляє виробництвом зброї для винищення людей, та його доньки Барбари, що зростала без батька, стала майором Армії порятунку та прагнула допомогати всім нужденним. Барбара виступає проти прийняття на благодійні цілі Армією грошей від промисловців, які заробляють на виготовленні убивчої продукції — зброї (як її батько) та алкоголю.    

Армія порятунку зображена у фантастичному романі “Коли сплячий прокинеться”, що належить Герберту Уеллсу. У далекому майбутньому вона стає комерційною організацією, Компанією, що зміцніла за рахунок рабської праці бідняків  та має безмежну владу.

Словом, методистам та Армії від братів Роні дісталося на горіхи.  

Взагалі, всі ці армії та суспільства – маячня маячнівська. Навіщо сипати сіль у море? Без зайвої пропаганди зрозуміло, що треба допомагати нужденним. А от якщо допомагаючи, намагаються нав’язати щось неймовірне, це викликає підозру. 

Натхненні цією перемогою, брати наважилися на доповнення та підписання  так званого “Маніфесту п’яти”, опублікованого в газеті “Фігаро”, який критикував Еміля Золя. Суть Маніфесту зводилася до одвічної проблеми — “батьків та дітей”. Золя є представником школи старих авторів з характерною для неї об’ємністю та важкістю стилю. Молоді автори вимагали визнання легкості стилю, простоти, нових ідей.  

Вже у 1887 році була видана книжка “Ксіпехузи”, події якої відбуваються в далекому минулому. Первісні люди стикаються із вторгненням прибульців неорганічного походження, з якими неможливо домовитись. Уявіть собі: вечоріло, захід сонця виблискував багрянцем на вершинах пагорбів, чутно дзюрчання струмка, з іншого краю галявини долинав жвавий сміх дітей. Раптом погляд вихопив із краєвиду дещо незвичайне.

На іншому боці галявини світилось кільце якихось блакитнуватих напівпрозорих конусів з темними звивинами. Вони не були високими, десь  по пояс людині, та у кожного знизу виднілися такі ж дивні вертикальні призми, білясті з темними смугами на поверхні, як на березовій корі. Десь височіли бронзові із зеленими точками циліндри: одні тонкі та високі, інші приземкуваті та широкі. В основах конусів, циліндрів та призм палахкотять такі ж зорі.

І почалося… Ксіпехузи вбивали лише мисливців, жінок і дітей ніби не помічали. Вони були невразливі до людської зброї, і здавалося, що дні людської раси добігають кінця. Проте знайшовся спостерігач, який терпляче вивчив буття ксіпехузів і знайшов засіб для ураження ворогів…

Ця книга являла собою дещо нове. Поєднуючи фантастику із життям стародавніх суспільств, вона, разом із тим, мала цілком науковий вигляд. Ось, наприклад, що нам відомо про інопланетян? Чому ми так прагнемо зустрічі з ними, наївно вважаючи, що «брати по розуму» розділять із нами «вище знання»? Адже  у дійсності усе може вийти не настільки вдало…

Надалі брати Роні продовжували писати у тому ж дусі — поєднуючи два стилі, дві тематики. Першим дійсно «доісторичним» романом, що вийшов з-під їхнього пера, вважається «Вамірех», услід за яким вийшов «Ейрімах», «Печерний лев» та інші.

Проте, безперечно, найкращим романом на тему доісторичних людей можна вважати «Боротьбу за вогонь». 

Плем’я уламрів у розпалі бою з ворогами втрачає вогонь. У ті часи це було подібним до катастрофи. Необхідно швидко знайти джерело вогню, щоб розпалити вогнища. Зваживши ситуацію, вождь оголошує своє рішення: нехай добровольці розійдуться у різні сторони світу, і першому, хто принесе вогонь, він віддасть свою доньку. 

Серед добровольців виділялися двоє — Ага, один із мисливців, що вирізнявся жорстокістю та тваринною вдачею, і Нао — людина розумна і заповзятлива. Так склалося, що їм довелося діяти разом. Вони зіткнулися із багатьма неприємностями, хижими звірами, племенами канібалів, але завдяки сміливості й розуму Нао вогонь було доправлено у городище уламрів. 

Цей твір вчить мужності, хоробрості й ніколи не здаватися. Навіть у найскладніші моменти треба знаходити вихід — це демонструють дії головних героїв. Також завдяки їхньому прикладу читач може дійти висновків про те, що головне — кмітливість і розум, а не жорстокість і бажання вбивати у спробах вижити у важких умовах.    

Співпраця братів тривала до 1907 року, після чого вони почали творити й видавати кожен окремо. Не поладнали… У 1913 році вийшла у світ «Таємнича сила».       

Поблизу нашої планети пролітає комета. Разом із космічним пилом в атмосферу Землі потрапляє таємниче насіння, яке проникає у тіла людей, пов’язуючи їх невидимими, але нерозривними нитками. Суспільство розпадається на дрібні ізольовані групи, що ворогують між собою. Крім того, гази й пил, розсіяні кометою, заважають сонячному промінню проникати на поверхню планети. Настає новий льодовиковий період, який знаменує кінець цивілізації та повернення людства до дикості.

Серед великої кількості творів примітна «Дивовижна подорож Гертона Айронкестля», яку було видано у 1922 році. Герої роману вирушають вглиб Африки та потрапляють у дивний ліс. Тут переважають блакитний і фіолетовий кольори. Серед рослинних форм панують гігантські мімози, які досягають висоти великих дерев і набули за тисячоліття еволюції неймовірних властивостей. Властивості ці змушують героїв роману напряму обговорювати інтелект мімоз-гігантів…

Заслуги Жозефа Роні-старшого було відзначено. Ще за життя його нагородили Орденом Почесного легіону (1897). Незабаром після цього він став членом Гонкурівської премії, із 1926 – її президентом. 

Нові видання книг Роні виходять і сьогодні багатьма мовами, множаться дослідження його романів у контексті відкриттів і страхів епохи.

З 1980 року у Франції нагороджують премією імені Жозефа Роні-старшого за найліпший твір у жанрі наукової фантастики за двома номінаціями: роман і новела.

На честь Жозефа Роні-старшого названо астероїд Роніене. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.