Стефаникові мужики

посвята Стефаникові від його побратима –

 Марка Черемшини 

     Всі вони у розпуці, бо земля не тільки скорчилася, але і спісніла та не родить, а лише з`їдає мужицьку силу, а весь світ хоче, щоб мужик дав йому харч і одежину, та рівночасно жалує йому землі і вільності.

    Ця його розпука ще більше росте під теперішню добу у нас – як росте небезпека круглої сироти, киненої межи вовки і шакали.

    Серед мужиків усього світу наш мужик у найгіршім положенню, з якого не може знайти виходу. Злягає на нього що раз, то інша і що раз, то лютіша форма кріпацтва, поневолення і голоду, і давить його, як скала. І ніхто його не шкодує, ніхто йому не помагає, а навпаки: кожний його використовує. Його помірки стовкли вже, як батоги, якими він себе тільки батожить, бо нагодувати його вони вже не годні і тільки забирають йому його слабу силу.

    Його трагічність знайшла у творах Стефаника свій величній вислів.

  Зобразив він її так тими словами, які висказав, як також тими недомовленими словами, що висять чорними хмарами над кожним його стогоном і жахають собою дужче, чим похорони мерців.

    Марко Вовчок був оповідачем, Франко був обсерватором-дослідником, Мартович – сатириком-фотографом […], Коцюбинський – малярем, а Стефаник є поетом мужицької розпуки.

Марко Черемшина. Твори в двох томах. Том 2, с.19. / Видавництво “Наукова думка”, Київ – 1974.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.