Скільки в літературі сюжетів?

Думка про те, що усі твори світової літератури побудовані лише на шести сюжетах (або на чотирьох, як стверджує Борхес чи на семи, як каже Букер) вже так вкорінилася у свідомості, що диваком видається той, хто намагається цю думку спростувати. Вчені буцімто ще багато років тому “прогнали” усю літературу крізь комп`ютер і побачили, що вона вся про одне і те ж. Себто у літературі вже все давно написано, і тому писати далі – лише повторювати “давні як світ” сюжети, не cтворюючи нічого нового.

Як на мене, вченим зовсім не обов`язково було розробляти для такого діла програми: приміром, достатньо було просто опитати циганок-ворожок. Ті з нас, хто хоча б раз у житті потрапляв під їхні “чари”, знає, що ворожки – найкращі знавці літературних сюжетів. Варто лише позолотити їм руку, вони обов`язково сповістять про те, що “зла суперниця дихає тобі у спину”, “хтось із твоїх близьких помре”, “попереду далека путь” і т.п. Ворожки навмисно говорять лише ті речі, які трапляються в житті кожної людини: усе інше домалює людська фантазія, коли буде підлаштовувати названу абстрактну схему до своїх унікальних обставин життя.

Так от, досліджуючи літературу, вчені подекуди вчиняють точнісінько як ті ворожки. Замість сюжетів вони виділяють із книжок абстрактні сюжетні схеми, яких і справді існує не так багато. Наприклад, любовний трикутник – хто скаже, скільки в усьому світі є творів, що використовують таку схему? Напевне тут не підрахуєш, але ясно, що таких будуть сотні тисяч. Разом із тим, глупством буде сказати, що “Трістан та Ізольда”, “Що робити?”, “Касабланка” та ціла категорія “фільмів” з Порнхабу – “про одне і те ж”. Є гола абстрактна схема, де А, В і С опиняються у певних стосунках; якщо керуватися висновками вчених, то на цьому можна було б і завершити оповідь, бо усе інше – деталі. Та чогось бракує, чи не так?

Один лише роман “Трістан та Ізольда” має безліч версій, які суттєво, докорінно відрізняються від інваріанту (тобто чогось на зразок “сухого залишку” від усіх варіантів). Середньовічні версії Беруля та Тома, написані в один і той самий історичний час, насправді є зовсім різними романами. Якщо Тома, керуючись тією ж сюжетною схемою, що і Беруль, змальовує внутрішні суперечності, які рвуть душу героям, то Беруль замість такого психологізму приділяє більше уваги саме діям героїв, через що перед нами постає принципово інша історія. Що вже говорити про Жана Бедьє, який написав свою версію роману аж у 1900 році! Його роман докорінно відрізняється від романів XII сторіччя та нагадує радше казку з нещасливим кінцем, аніж трагедію. Усі ці версії сприймаються зовсім по різному, бо вони і розповідають про різне: у тотожності подій втілюється подекуди зовсім протилежний смисл.

А.Михайлов у книзі “Средневековые легенды и западноевропейские литературы” писав про це так: “Что касается «суперструктуры» легенды («любовный треугольник» и т. д.), то и здесь сказание о Тристане и Изольде на первый взгляд малооригинально. В действительности же оно неповторимо, ибо все дело не во внешней ситуации, а во внутренней мотивировке поведения действующие лиц”. Саме ці внутрішні мотиви, які й складають сюжет кожного літературного твору (специфічно – роману) і не враховує комп`ютер – вони не вкладаються у схему, в алгоритм, завжди виходять за її межі, бо не формалізуються. Захоплення ж суто зовнішніми обставинами чудово висміяв журналіст Олексій Киштимський у статті “Ирония судьбы или всюду Эврипид”, де відомий фільм Рязанова порівнюється з давньогрецькою трагедією “Іполіт”: тут навіть імена головних героїв однакові! При цьому Олексій не втрачає важливої обставини, що в самого Евріпіда теж було дві версії цієї трагедії – які, ясна річ, відтворюють принципово різні сюжети в подібній сюжетній схемі.

Очевидно, Евріпід знав про літературу щось таке, чого не знають деякі сучасні вчені. Це знав Апулей, який зіткав свої “Метаморфози” (II ст.) із поширених на той час новел і міфів, це знали Беруль і Тома, які переплавили у своїх творах давні легенди та епос. Тих письменників зовсім не бентежило, що вони ніби лише “переписують” сказане до них іншими людьми, ба навіть цілими народами. “Роман про Персеваля”, який не дописав француз Креть`єн де Труа, “завершив” німець Вольфрам фон Ешенбах; далі історію про Персеваля повторює Томас Мелорі – й при цьому в них вийшли зовсім різні оповіді, які навіть не просто не доповнюють одна одну, а конструюють різні реальності. А вже як граються зі смислами постмодерністи, створюючи з уламків чужих романів принципово нові сюжети! І їм це вдається, адже головним у літературних творах є не зовнішня унікальність зображуваного, а те, як зображене стосується дійсності. Одна й та сама за своїми зовнішніми рисами історія про Трістана та Ізольду щоразу виявляється сутнісно інакшою історією, з різним смислом, мораллю та значенням, бо кожен новий автор застосовує цю схему до різних умов.

Сюжетна схема тут – одна, навіть інваріант один, а от сюжети – різні. Та це лише якщо казати про “Трістана та Ізольду”. Вся дотепність роману Чернишевського “Що робити?”, весь його смисл будується на тому, що суто зовні в ньому діють типові люди свого часу, які потрапляють у типові для них умови – але, разом із тим, це вже саме “нові люди”, тобто такі, що кардинально відрізняються від типових, заперечують їх разом із цими умовами. Прикро усвідомлювати, що хтось звів стосунки між Кірсановим, Лопуховим та Вірою Павлівною до шаблону, до однієї із шести схем: так втрачається весь смисл роману Чернишевського, усе його ідейне багатство, – сам роман тоді зникає. Адже це теж “любовний трикутник”, уся сіль якого полягає в тому, що герої ведуть себе в ньому “не так, як слід”. Шаблон цієї “солі” не відчуває, бо такі стосунки цей шаблон рвуть – і не лише на папері чи у комп`ютерній програмі, а й у самому житті.

Завершити роздуми мені б хотілося словами Рассадіна й Сарнова з книжки “Рассказы о литературе”:

“Если бы нас спросили: «Сколько на свете сюжетных схем?» — тогда бы мы и в самом деле вполне могли ответить:

Тридцать шесть!

Или даже:

— Четырнадцать!

Но если нас спросят: «Сколько на свете сюжетов?» — мы ответим так:

— Ровно столько, сколько есть на свете настоящих художественных произведений”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.