Що дає художня література?

Leport багато разів писав, а на своїх літклубах часто говорить про те, що художня література виховує почуття. На уроках у школі це особливо помітно. 

Я розумію, що викладаю літературу нестандартно: благо, що і школа в мене «альтернативна». Мені не так важливо, а інколи навіть байдуже, чи запам’ятають мої учні імена героїв творів, назви розділів, роки життя авторів ― я сам їх не пам’ятаю і пам’ятати не хочу. Довкола себе, поза школою, я бачу достатньо дорослих людей, які закарбовують у пам’яті зміст книжок, але на їхньому житті це ніяк не позначається. Прикро визнавати, але почасти це починається ще в школі, коли на перше місце виходить виконання навчальної програми чи успішне складання ЗНО: на жаль, цього можуть прагнути усі учасники навчального процесу, адже вони поставлені в такі умови, де не хотіти цього – собі ж дорожче. 

На мій погляд, навчальна програма та навіть ЗНО, як би я його не любив, не обов’язково є лещатами, в які затискають людину. Поети от часто жаліються на те, що їх обмежує віршовий розмір, і починають «назло» писати усілякі дурниці без мелодії, без рими і без смислу. Натомість той, кого у школі вчили творчо ставитися до творів (я навмисне вдаются тут до тавтології), помітить, що це почуття «обмеженості» випливає здебільшого з незнання художніх засобів, із невміння ними користуватись, аніж від обтяженості ними. Вправність у віршовому розмірі вивільняє простір для фантазії, для уяви, для творчості. У цьому хороша література досі незамінна, адже вона поступово привчає до такої ж вправності в почуттях, у вмінні поставити себе на місце іншого, й навіть побачити, як це місце може стати ліпшим, від чого виграють обидва. 

Я думаю, що, завдання школи тут – не зробити з дітей літературознавців і відмінників навчання (хоча саме по собі це не погано), а привчати їх уважно ставитися до життя, до своїх почуттів та до почуттів інших людей, ― усього людства. Іншими словами, література вчить любові

Й ненависті також вчить. Проте не в тому поширеному розумінні, що «від любові до ненависті один крок». Любов може і мусить полягати в ненависті до недостойного життя, до нелюдських почуттів і вчинків. У цьому сенсі любов невіддільна від життя і від людини – без любові просто неможливо жити, це теж “правило” і розмір – для людських стосунків. І хороша, якісна література спрямована саме на таке виховання почуттів.

Як казав, здається, Паустовський, письменники роблять зір людства гострішим. Але багато серед письменників і таких, хто прагне «замилити очі»: від такого чтива люди стають сліпими та втрачають здатність орієнтуватися в просторі людських стосунків. Уроки літератури в школі, коли вони спрямовані на виховання душі учня, мають такий чудовий «побічний» ефект: вони вчать людину відрізняти хорошу літературу від поганої, щирість почуттів – від імітації, вершину людських стосунків від провалля. Хочеться дати вчителям більше сил і наснаги для того, щоб вони не забували про цю щоденну боротьбу за людину і не відволікалися надміру на формальну сторону справи, як-от оцінки чи атестати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.