photo by Giovanna Chan
photo by Giovanna Chan

Про значення неакадемічних форм комунікації для класичної літератури

Джон Бернал у книзі «Наука в історії суспільства» зазначав, що хоча вчених часів наукової революції прийнято зображати як ізольовані фігури, в реальності ж вони набагато легше і простіше вступали між собою в спілкування, ніж наші сучасники [3, 229]. Певне, це ж стосувалося і літераторів, оскільки зазвичай вони і були тими самими вченими.

Припущення полягає в тому, що не лише в XV-XVII cтоліттях, але і повсякчас ідеї виробляються людством колективно та, як правило, в спершу невеликих і вільно утворених осередках однодумців. Навіть побіжний погляд на класичну світову літературу виявляє, що вона в основному не була справою окремих «геніїв», а була результатом діяльності колективів: у тому сенсі, що ці «генії» самі були продуктом колективних зусиль.

Так, із осередка Данте бере початок вся національна італійська література. Данте був першим, хто обґрунтував необхідність складати вірші «народною латиною» – тодішньою італійською мовою – про що йдеться у його трактаті «Про народне красномовство». Сам Данте виплекався як поет у полеміці зі своїми друзями-поетами та вчителями (Чіно, Чекко, Кавальканті, Гвініцеллі) і діяв як представник школи «солодкого нового стилю». Інший великий літературний італієць, Джованні Боккаччо, формувався як гуманіст при дворі неаполітанського короля в колі видатних людей того часу; дружив він із Петраркою. Платонівська академія у Флоренції, куди входили видатні літератори того часу, існувала як відкритий гурток, де велися дискусії щодо філософії та естетики. В той час «гуманістичні академії стали новою формою самоорганізації інтелігенції – вченими товариствами, що відзначені свободою розвитку думки і звернення до найрізноманітніших філософських традицій» [6, 43]; входили туди, зокрема, поети Ландіно, Нальді, Поліціано, Бенів’єні. Аналогічну академію в Неаполі під покровительством монарха очолював поет Джовані Понтано.

Франсуа Рабле був пов’язаний із салоном Маргарити Наваррської, куди входили «всі видатні уми свого часу»; «зв’язки Рабле з гуртком Маргарити Наваррської почалися ще під час його перебування у францисканському монастирі і продовжувалися протягом всього його життя в Монпельє так само, як і в Леоні» [2, 24-25]; раніше Рабле був членом іще двох гуртків гуманістів [2, 18]. Для літератури та мистецтва XVI сторіччя визначною була також діяльність «Плеяди», де фактично були вироблені основи французької нової поезії [4, 3] і яка іменувала себе також Бригадою, підкреслюючи саме колективний характер своєї праці. Утворилася ж Бригада із товаришів Ронсара по колежам Кокре і Бонкур [4, 16].

Чи не найвпливовіші постаті англійської літератури – Крістофер Марло та Вільям Шекспір – були членами аристократичних гуртків, де велися розмови на найрізноманітніші теми. Так, Шекспір входив до найбільш відомих тоді гуртків графа Саутгемптона та графа Ессекса, а Крістофер Марло – до гуртка, що збирався вдома у сера Ролея, «вченого, філософа, історика та поета»; є версія, що Ролей був особисто знайомий із Джордано Бруно [5, 363-364]. Ймовірно, що на становлення світогляду Джона Мільтона справило вплив те, що під час навчання в Кембріджі він зблизився з «колами антимонархічно налаштованої молоді» [1, 98], бо без переосмислення цих поглядів дилогія «Втрачений рай» – «Повернений рай» була б неможливою.

Роль літературних гуртків (салонів) у добу класицизму широковідома; тут ми лише відзначимо той характерний факт, що вся Французька Академія була утворена прямою вказівкою кардинала Рішельє, по-перше, на основі гуртка буржуазних інтелігентів Валентина Конрара, по-друге, для того, щоби витіснити гурток «отель Рамбуйє», який стояв на позиціях феодалізму і був надзвичайно впливовим [7, 378].

За думкою Штейна, пастухи в романі Мігеля де Сервантеса «Галатея» зображають «членів гуртка гуманістів, куди входив сам Сервантес» [9, 129]. Цікаво також, що герої роману «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Гевари, іспанського письменника і драматурга, самі стають членами Академії в Севіль’ї, що утворилася з «кращих поетів Севіль’ї, вони збираються тут, аби обмінятися думками та складати вірші на різні предмети» [8, 231]. В творі ця історія подається іронічно, але головне в ній – те, що Академії стали беззаперечним фактом дійсності.

Нині література остаточно перестала бути справою одинаків, а з нашого огляду видно, що вона не була такою справою раніше. Сьогодні літературні твори виробляються ледве не індустріальним способом, коли імена письменників насправді є брендами, за якими приховуються армії «літературних негрів». Хоча нові класичні твори від цього не з’являються, явно колективний характер процесу створення твору демонструє нам необхідність уважніше досліджувати ті форми колективної роботи, які раніше давали важливий для всього людства результат і закладати методологічні основи застосування цього досвіду.

Список використаних джерел:

1. Аникин Г.В. История английской литературы. Учеб. пособие для студентов педагог. ин-тов и фак. иностр. яз. / Г.В. Аникин, Н.П. Михальская. – Москва: Высшая школа, 1975. – 528 с.
2. Анненская А.Н. Франсуа Рабле. Его жизнь и литературная деятельность / Александра Никитична Анненская. – С.-Петербург: тип. Ю.Н. Эрлих, 1892. – 78 с.
3. Бернал Дж. Наука в истории общества. / Джон Бернал. – М.: Издательство иностранной литературы, 1956. – 735 с.
4. Виппер Ю.Б. Поэзия Плеяды (Становление литературной школы) / Юрий Борисович Виппер. – Москва: Издательство «Наука», 1976. – 435 с.
5. Дживелегов А.К. Марло / Алексей Карпович Дживелегов // История английской литературы / Алексей Карпович Дживелегов. – Москва; Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1943. – с. 382.
6. История культуры стран Западной Европы в эпоху Возрождения: учебник для академического бакалавриата / под ред. Л.М. Брагиной. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Издательство Юрайт, 2018. – 414 с. – (Серия: Бакалавр. Академический курс). – с. 415.
7. Мокульский С.С. Формирование классицизма / Стефан Стефанович Мокульский // История французской литературы с древнейших времен до Революции 1789 г. / Редакторы тома: проф. И.И. Анисимов, проф. С.С. Мокульский, проф. А.А. Смирнов. – Москва; Ленинград: Издательство АН СССР, 1946. – 811 c.
8. Плутовской роман – Москва: «Художественная литература», 1975. – (Библиотека всемирной литературы). – (Серия первая; т. 40) – 560 с.
9. Штейн А.Л. История испанской литературы / Абрам Львович Штейн. – Москва: Едиториал УРСС, 2001. – 608 с.

Подається за виданням:

Філософські засади креатосфери у контексті творчості: Матеріали XV Міжнародної науково-практичної конференції (30 травня 2019 р., м. Київ) / Укладачі: Новіков Б.В., Покулита І.К., Гавва О.В. – К.: ТОВ НВП «Інтерсервіс», 2019. – 229 с. – с. 38-41.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.