Понеділок починається в суботу. Казка про людей

Свою першу науково-фантастичну повість «Країна багряних хмар» брати Стругацькі видали у 1959 році, і з того часу їх популярність залишається беззаперечною.  У чому ж секрет популярності цього тандему перекладача-референта японської мови та астронома? Мабуть, у тому, що почавши із сюжетів на кшталт прильоту прибульців чи подорожі на Венеру, вони чим далі, тим менше писали «класичну наукову фантастику». Коли читаєш їхні книжки, то розумієш — письменники не мали на меті нагромаджувати неймовірні та химерні технічні гіпотези або винаходи, не намагалися створити «кібернетику для чайників» чи «основи термодинаміки для домогосподарок», і вже точно їх не можна порівнювати із тоннами відірваного від життя фентезі. Їхні книжки — це, перш за все, питання. Питання про моральність, обов’язок, про сьогоднішні та завтрашні проблеми. Словом, про Людину.

«Понеділок починається в суботу» — чудовий приклад того, скільки всього може містити у собі книжка, скромно віднесена до розділу наукової фантастики. І скільки можливостей вона дає людині з почуттям гумору, яка, до того ж, обожнює казки.

У цій повісті-казці поєднуються стихії, такі далекі одна від одної: сучасність із її карколомною термінологією, технічними «дивами» та іншими продуктами стрімкого технічного прогресу, та старовинний фольклор із його незвичними сучасному обивателю звичаями та справжніми дивами (вже без лапок). У їхніх сплетіннях і і народжуються квантова алхімія, баба яга на таксі, вогнедишний дракон, якого везуть на полігон у цистерні та чаклуни, що стоять у черзі за зарплатою.

То чим же тоді ця книжка відрізняється від кубометрів та мегабайт безликого фентезі? Тим, що «Понеділок починається в суботу» — це, перш за все, повість про людей. Про людей справжніх та живих, які щиро закохані у свою справу, які працюють за совість, а не за острах, і яких навіть Новий рік не здатен відірвати від улюбленого заняття. І нас не має бентежити те, що наукові співробітники у Стругацьких досліджують проблеми чаклунства та чарівництва, адже в їхніх образах ви без проблем упізнаєте ваших знайомих: студентів, викладачів або друзів, які списують серветки у столових математичними формулами, сперечаються про категорію буття, попиваючи компот, поспішають на репетиції, перестрибуючи калюжі, та тягають у наплічнику книги з філософії та кібернетики, ноти, альбоми та фарби, пуанти або хто знає що ще. Звісно, нам можуть зустрітися й інші персонажі — жадібні, в’їдливі та надокучливі, а ще — найрізноманітніші імітатори: квазіпрофесори, квазістуденти, квазімитці та квазіписьменники; усіх і не перелічиш. Але, як будь-яка справжня казка, «Понеділок починається в суботу» вселяє віру, що окозамилювання та демагогія, дута репутація врешті-решт зазнають фіаско, а все таємне вийде наяв.

У післямові до одного з видань Стругацьких Всеволод Ревич пише: «Справжня фантастика — це не науково-технічні вигадки… Фантастика, як і вся інша література — це, перш за все, людинознавство». І, мабуть, варто дослухатися людей, про яких писали Стругацькі у цій повісті: «… сюди о дванадцятій годині у новорічну ніч, прорвавшись через віхолу, прийшли люди, яким було цікавіше доводити до кінця чи починати заново яку-небудь корисну справу, ніж глушити горілку, безглуздо дриґати ногами, грати у фанти і займатися фліртом різних ступенів легкості. Сюди прийшли люди, яким було приємніше бути одне з одним, ніж окремо, які ненавиділи вихідні, бо в неділю їм було нудно. Маги, Люди з великої літери, і гаслом їхнім було — „Понеділок починається в суботу“».

Текст: Дмитро Столяренко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.