“Невидимець”: історія самотності одного індивідуаліста

“Невидимець” (1897) є одним із найвідоміших і найважливіших творів Герберта Веллса письменника, що справедливо вважається батьком наукової фантастики. Взявши за основу вже відому в літературі та фольклорі тему, але подивившись на неї з нового ракурсу, Веллс створив унікальний за змістом роман.

Справді, історії, що розгортаються довкола перевтілення людини у невидимця, зустрічаються і в народній творчості, й у літературних творах письменників-попередників. Проте якщо в фольклорі й більш ранній літературі невидимість фігурує здебільшого як дивне, незбагненне явище, то у романі Герберта Веллса головний герой набуває її завдяки науковому відкриттю.

Незважаючи на неймовірні події, що відбуваються у романі, читач ані на мить не піддає сумніву правдивість історії про геніального фізика-винахідника – з такою майстерністю Веллс описав пригоди невидимця. Фантастика Веллса вирізняється реалізмом, він невимушено переплітає реальне з неможливим і доводить неможливе до реального. Оповідаючи то від імені головного героя Гриффіна, то від імені свідків перипетій, у які повсякчас потрапляє винахідник, Веллс немов намагається поставити себе на місце персонажів, передбачити їхні дії та реакцію на те, що відбувається. Створенню ефекту достовірності сприяє і суха, досить іронічна манера оповіді без зайвої пишномовності – роман нагадує репортаж з місця подій.

Особливу увагу Веллс приділяє й науковому обґрунтуванню дивовижного відкриття Гриффіна. Втім, головною темою роману стає не винахід способу перетворюватися на невидимця, а питання щодо того, чи може людина бути справедливою з власної волі, без примусу, та чи спромоглася б вона, відчувши свою безкарність, утриматися від скоєння несправедливих вчинків. Ця полеміка йде корінням до “Держави” Платона і давньогрецького міфу про перстень Гіга, володар якого був здатен ставати невидимим, коли йому заманеться. У “Державі” дискусія завершується тим, що хоча володар такого персня навряд чи оминув скористатися можливістю скоїти несправедливість, адже це вигідніше, ніж залишатися справедливим, він би, однак, перетворився на раба своїх бажань. Трагічна доля невидимця з роману Веллса є тому підтвердженням: головний герой, тільки-но скинувши кайдани зовнішніх обмежень і відчувши безкарність, пускається берега, починає грабувати, вбивати, марити про владу терору, вести війну проти всіх, що, безумовно, призводить у результаті до сумних наслідків.

Не можна не погодитися з тим, що Гриффіну справді була властива психологія раба, адже виявляється, що лише зовнішні обмеження утримували його від свавілля, тоді як істинно вільна людина, навпаки, здатна свідомо себе обмежувати. Тут не завадило б з’ясувати, звідки взялися ці зовнішні обмеження, точніше, чому для Гриффіна вони стали зовнішніми. У романі, звичайно, не вистачає ґрунтовнішої історії становлення невидимця як злого генія, через що його образ здається дещо абстрактним. Порушуючи питання про зняття заборон, Веллс як біолог стоїть на позиціях позитивізму: роман, власне, доводить правдивість твердження, що “людина людині вовк”, а проблематика твору не надто далеко йде від дилеми “добра людина від природи чи зла”.

Втім, у центрі фантастичного роману, прагнув того автор чи ні, опиняються суспільні відносини. Ставши свідками сумної історії невидимця, ми робимо висновок, що причина усіх його негараздів полягає у тому, що він був невиправним індивідуалістом в індивідуалістичному суспільстві. У своїй діяльності Гриффін мав перед собою лише корисливу мету, а наукові та гуманістичні ідеї для нього були розмежованими. Навіть якщо б він не намагався здобути користь зі свого винаходу, це однаково була б наука заради науки, переслідування істини заради істини. Геніальний з погляду біології та фізики винахід Гриффіна не знаходить свого місця у світі так само, як не знаходить у ньому свого місця і його творець. У цьому сенсі Веллса не можна звинуватити у відсутності іронії, адже увесь роман “Невидимець” сповнений глузування з тих інтелектуалів, які страждають від того, що суспільство їх не визнає.

Фінал роману викликає у нас змішані почуття: смерть Гриффіна сприймається як заслужене покарання за його злочини, але водночас ми відчуваємо жаль до цієї безнадійно самотньої людини. Він страждає, проте не бачить ані справжньої причини своїх поневірянь, ані способу розповісти про свою трагедію, щоб знайти підтримку, якої він так потребує. Твір Герберта Веллса висвітлює болючі проблеми, але питання про те, що треба робити, щоб у нашому суспільстві не з’являлися злі генії й подібні Гриффіну “невидимці”, залишається відкритим.

Авторка тексту: Ольга Гладка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.