Не всякий кит є Мобі Діком

   moby-dickЩоб не бути обманутим сценаристом, режисером і всією їх братією я, перед виходом чергового фільму, знятого за книгою, читаю саму книгу.

Іноді, як у випадку з «Хоббітом» я залишаюсь задоволеним і дивуюсь якості режисерської роботи, яка нічим не гірша ніж те, що я прочитав. Не рідше, як, наприклад, з «Великим Гетсбі», я готовий назвати кінострічку копією і характеризувати її не найприємнішими епітетами. Кальками всипаний весь берег сучасного кінематографу; єдиний спосіб відрізнити такі від дійсного мистецтва – знайомство з першоджерелом.

10 грудня 2015 року каси кінотеатрів почнуть інтенсивно загрібати прибутки від прокату чергової історії, що багата на пригоди, страхи, успіхи й невдачі – на все, що любить глядач. Фільм, про який іде мова, називається романтично/містично: «У серці моря» (“Heart of the Sea”). (Трейлер: www.youtube.com/watch?v=qbJ0QnN7MOc ) Це чергова спроба вивести на екрани історію китобійного судна, який поставив немислимо зухвалу ціль – загарпунити Білого Кита, Втілення Зла – Мобі Діка. Далеко не вперше комусь в голову приходить ідея візуалізувати роман Мелвілла; не так давно (в 2010) Голлівуд пропонував версію під назвою «Мобі Дік: полювання на монстра»; в 2011 році з’явився німецько-австрійський серіал з тим же сюжетом;  найвідоміша стрічка про Білого Кита була випущена 1956 року в США, її режисером став Джон Х’юстон, а над сценарієм працював сам Рей Бредбері. Але 10 грудня 2015 року ми матимемо нагоду оцінити старання Рона Ховарда й команди. (Вже кілька місяців фільм є у вільному доступі в мережі, але я надаю перевагу кінотеатру). І щоб наша оцінка була об’єктивною, перед переглядом варто познайомитись з роботою Германа Мелвілла. Враховуючи, що дана стаття публікується на сторінках (веб-сторінках, кхе-кхе) літературного журналу, ми акцентуємо увагу саме на книзі, про яку й ітиме мова нижче.

«Мобі Дік, або Білий Кит» – найбільш американський з усіх американських романів, перлина літератури Нової Англії середини ХІХ століття. Написаний в 1951 році, роман буде цікавим і завтра, і ще через пару сотень років. Великий він не тільки в прямому сенсі (близько 700 сторінок). В першу чергу «Мобі Дік» – свідчення і яскравий зразок пошуку американцями, а, отже, і Америкою свого місця. В силу потужного соціального й філософського змісту цей твір залишився незрозумілим сучасникам автора. Лише в 20-х роках ХХ століття його відкрили заново.

Сюжетна лінія доволі проста; матеріал для роману Мелвілл збирав всі попередні роки багатого на пригоди життя. Він встиг змінити десятки занять, вийти в море на бортах кількох кораблів, побувати в полоні дикунів-канібалів, здійняти бунт на судні і, звісно, полювати на китів. Як це не буде боляче для тих ніжних душ, які ховаються за татуюваннями у формі китів на молодих тілах, але на «тварин моря» полювали, і, причому, доволі успішно. «Мобі Дік» – книга про китобійний промисел.

Починається все з того, що Ізмаїл, від імені якого автор веде оповідь, наймається на судно, яке ось-ось вирушить в чотирьохрічне плавання, аби забити трюм і кожну посудину на борту китовим жиром – спермацетом. В центрі роману – не Ізмаїл і його враження, а життя корабля. Полювати треба на кашалотів, горби в яких набиті дорогоцінною рідиною, а не на звичайних гренландських китів. Кашалоти, проте, відрізняються жорстокістю й злістю, тому Мелвілл називає їх Левіафанами. «Пекод» (прототип «Ессекса») сміливо ріже хвилі, спускає вельботи, як тільки зі щогли пролунає: «Фонтан на горизонті!» Це судно – одне з сотень подібних, які привозили на сушу сировину для свічок, під світло яких протікало життя Америки. В ході плавання проявляється безумство капітана Ахава, який прагне помсти Білому Киту за вчинене ним каліцтво. Ще небезпечніша хвороба – одержимість капітана, з якою він перетинає океани, шукаючи Морське Чудовисько. Щоб не псувати вам вражень, перестану переказувати Мелвілла; скажу лише, що глава за главою ви дізнаєтесь про китів і китоловів все, що про них знало людство півтори століття тому. Мелвілл, великий дослідник, детально подає всі сторони складної справи китолова, вражає обізнаністю предмета, з енциклопедичною точністю описує життя корабля. Лінія сюжету розгортається послідовно, жодна деталь не залишається в стороні. Іноді роман нагадує посібник, складений зоологами, але і в таких місцях автору вдається виразити нудні наукові факти живо й так, що вам не захочеться їх пропускати. Стиль Мелвілла я порівняв би, якби виникла така необхідність, зі стилем Діккенса: і той, і інший, перш за все, художники, на чиїх столах замість акварелі й пензлика опинилось перо, опущене в чорнила, і творили вони не на полотні, а на звичайному папері.

Жанр книги неможливо визначити однозначно. Найточніше буде вважати її романом, який вміщує в собі три сторони: соціальну, філософську та пригодницьку. І неправий Рон Ховард, якщо забув про перші дві. Як писав в передмові до видання 1982 року радянський літературознавець Юрій Ковальов, «матеріалом для роману послужили пригоди, які пережив автор, але книга не про них». Про суть книги, її ідею написано немало дисертацій, монографій і рецензій; особливо старанні, в цьому сенсі, американці, які, немов відчуваючи провину перед неоціненим генієм, намагаються віддати йому належне хоч так – читаючи й обдумуючи «Мобі Діка». Уважно прочитавши й добре подумавши, американцям зовсім не важко побачити в творі свою природу. Мелвілл виразив тут американське, яким воно було перед самою Громадянською війною в США 1860-х років. Ідеали, які складали фундамент нації, стали тісно заставлені новими принципами, породженими гонитвою за наживою. Людина майже повною мірою стала залежною від грошей, що створювало нові й нові протиріччя в суспільному житті. Америка середини ХІХ століття була старим кораблем, який міг бути накритий кожною новою хвилею капіталістичних відносин. Куди рухатись далі американці не знали; суспільство опинилось в мертвому штилі, за яким обов’язково приходить шторм. Ніяку іншу книгу не міг написати моряк, що любить свою країну. В ній виражені цінності та орієнтири американського китолова, яких було сотні тисяч в найбільш морській державі тогочасного світу. Мобі Дік, шалений кит, стає недосяжною ціллю, а будь-яке прагнення її досягти – немислимо важке випробування. Капітан Ахав, центральний після кита персонаж, представляє, за Мелвіллом, завтрашню Америку: сміливу, вперту й відчайдушну в своєму безумному прагненні до ідеалу, в одержимому стремлінні загарпунити свою ціль.

А як ще інакше могла мисляча людина побачити те суспільство? Яким могло бути світло в кінці тунелю, як не останнім, яке побачить нація, що застрягла в болоті псевдоідеалів, неможливих без рабської праці? Куди вийдуть ті, хто вклоняються Доллару – Богу? Мелвілл мав свою точку зору щодо майбутнього Америки: він вважав, що найкращі часи, періоди піднесення й розвитку суспільства залишились в минулому. Цим він відрізнявся від ще одного прославленого письменника – Фенімора Купера: обох відносять до романтизму, але у обох він свій. Мелвілл не поскупився на драматизм, переживання, хвилювання, страхи, але ми не сміємо звинувачувати його в песимізмі хоча б тому, що його бачення Америки і життя в ній співпадало з баченням середньостатистичного американця-роботяги. Це означає, що автор писав правдиво, а чи не це є вимогою до літератури, в якій підіймаються соціальні проблеми? Тому-то «Мобі Дік» і є справжнім американським романом, бо він правдивий для широкої спільноти справжніх американців, а не членів вузьких кіл з аристократичними замашками, які жили, по суті, в іншому вимірі.1419361101-a0bb4cd152fac47933a658841999990e-973x1216

З трейлера видно, що «У серці моря» не претендує на відповідність книзі Германа Мелвілла. Ну й нехай – хіба режисер мусить строго притримуватись вже написаного сюжету? Він же, врешті-решт, теж творча особистість. Єдине, чого я б не хотів побачити в кінотеатрі, так це типової пригодницької історії, створеної по шаблону. Ну, ви знаєте: мужик шукає пригод, розстається з коханою, знаходить пригоди, думає про життя, бореться проти стихії, виграє/програє… все. Пригодницьких історій багато, а «Мобі Дік» – один. Сподіваюсь, Рон Ховард не забув про ідейну сторону роману. Інакше я вийду з кінотеатру розчарованим, і тільки. Для неуважного глядача це будуть півтори години втіхи. А для «Warner Brothers» – великі прибутки. І втратимо від цього ми з вами, а не «Мобі Дік» Германа Мелвілла.

Текст: О. Номадний