Хвостик

В Климові, під Києвом, є кіт-волоцюга. Взагалі їх там багато, але вирізняється з-поміж усіх біло-чорний котяра з обрубаним хвостом. У нього є ошийник, але нікому із жителів цього селища міського типу невідомо, хто причепив його на пухнасту шию. Подейкують, що ще за Союзу він втік від хазяїв, аби пожити за кордоном по-людськи.  Важко цьому повірити, адже всім відомо, що коти так довго не живуть. Та це ще нічого! Приїжджав якось відомий телеведучий робити репортаж про волоцюгу. І найстаріша жителька Климова, імені якої ніхто, включно з нею, не знає, запевняла журналістів, що місцева знаменитість втратив хвоста на Вітчизняній війні 1812 року.

– У Москві хвіст зайнявся вогнем, то довелося рубать.

На що їй казали:

– Що ви брешете?! Двісті років живе? – нісенітниця. Він що, безсмертний?

Вона у відповідь:

– А бог його знає.

Показали репортаж по телевізору – і люди задумалися: може дійсно одному господу богу відомо, що з цим котом не так? Чи може то диявол в подобі кота ходить? Жителі Климова злякалися.

Кілька благочестивих взяли лопати і пішли полювати на кота. Спіймали, а як замахнулися лопатою, щоб розрубати, він кудись зник.

– На все воля Божа, – мовили, коли страх покинув їх. – Віднині не чіпаймо пухнастого. Якщо Бог вирішив зберегти його життя, то ми не будемо перечити його рішенню.

Атеїсти заявили, що кіт всього-на-всього злякався, та так сильно злякався, що чкурнув зі швидкістю світла подалі від загибелі. Та їм не повірили, бо якось непереконливо вони говорили.

З того часу ніхто кота не чіпав, але всі його стороною обходили. Хто знає, що то за істота і на що вона здатна. Зустрічі з ним уникали, але здаля спостерігали за ним.

Зовсім скоро всі до нього звикли і навіть полюбили, чи що. Фотографували, малювали, складали про нього пісні, а один скульптор виліпив навіть пам’ятник «Коту без хвоста». В газеті створили рубрику про нього. Всі інші бездомні коти в селищі боялися безхвостого, тому в найкоротший термін знайшли собі хазяїв, аби тільки не перейти йому випадково дорогу: і в прямому, і в переносному значеннях. Так Хвостик, як його назвали дотепники, став тут єдиним вуличним і найпопулярнішим котом.

А кіт був, насправді, романтиком. Його можна було би назвати відлюдником, але жив він у людському поселенні; міг би бути аскетом, але сам собі не готував: їв зі смітників, а інколи його просто пригощали громадяни. Вставав із сонцем, снідав на природі, пив протічну воду, після сніданку гуляв парком і дивився на качок, що купалися в озері.

Кіт-волоцюга любив качок. Щодня від сніданку до обіду він сидів на траві й спостерігав за ними, вивчав їх. А перед обідом, коли птахи відпочивали на траві, із романтика перетворювався в прагматика і починав полювання. Повільно, безшумно, як індіанець, ступаючи по зелені, Хвостик впевнено підкрадався до качок так, щоби ті його не бачили. Та качки, хоч і птахи, але все-таки не дуже дурні. Інстинкти підказували їм, що на них дивляться хижі очі. Тож, коли лев – не кіт – кидався на свій потенційний обід, обід стрибав на воду і чимдуж відпливав подалі. Хижак рвав на собі волосся, кусав лікті, але, що поробиш, – прямував до смітників.

Так повторювалося щодня впродовж… Здається, так було завжди.

Люди, особливо у вихідний день, ходили дивитися на полювання. І хоч вони знали, що нічого у бідолахи не вийде, однаково чекали якоїсь особливої розв’язки. Місцеве населення так полюбило це дійство, що з часом розподілилося на два табори: перший уболівав за Хвостика, інший – за качок. Кожної неділі жителі вмощувалися на набережній і мовчки – тут треба віддати їм належне – очікували фіналу.

– Качки ніколи не програють, – казали одні.

– Хвостик з кожним разом стає вправнішим, – відповідали інші.

– Де там! Це ж тварина – у неї немає розвинених передніх кінцівок, тому її знаряддя праці – лапи – примітивні. З цим ніяк не вполюєш качок, які з біологічної точки зору, мають більше можливостей, бо їм відкрита дорога і в небо, і на воду.

– Ви забуваєте про страх, який наводить кошачий рід на всіх звірів. Хто цар? – лев. А кіт – маленький лев. І менші параметри, зауважте, дають йому ще більше можливостей, серед яких головна – непомітність.

– Хех! Якщо він такий непомітний, то чому його помічають навіть качки, причому тоді, коли повернуті до нього спинами?

– Ви цим що хочете сказати? Насміхаєтесь?..

Просте щире вболівання перетворилося на неприязнь. Неприязнь переросла у ворожнечу, і хоч спочатку ніхто відкрито не ворогував, зовсім скоро ворожнеча виросла до рівня фанатичного протистояння. Фанати качок і фанати кота створили власні громадські організації і почали збирати кошти з усього світу на захист, збереження і розвиток представників свого улюбленого виду. В світі таке часто трапляється, тож гроші посипалися, як із відра, на обидві організації. Влаштовувалися паради, мітинги, зустрічі на честь качок і кота. Раз на місяць відбувалися літературні читання. На стінах будинків з’явилися пристойні і не дуже пристойні надписи й малюнки. Спеціальні загони обох фан-клубів виловлювали своїх противників і намагалися переконати їх кулаками, ногами, битами і… чим завгодно. Грошей у Климові стало більше, але так само високо зріс рівень злочинності. Селище міського типу змінювалося принципово – все більше ставало селищем дуже міського, категорично міського типу.

Та дещо залишилося незмінним. По неділях в обідню пору набережна так само заповнювалася людьми, які жадали видовищ. Як і завжди, полювання не було успішним, тож табір Качок святкував, а табір Кота псував їм свято.

Наближалася осінь, час виборів у всій країні, в тому числі вибори голови Климова. П’ять років ним був Федищенко, який тепер палко вболівав за Хвостика. П’ять років тому, коли ще не було такої лютої ворожнечі між жителями, Федищенка обрали одностайно – всім було начхати на те, хто буде їсти й пити з корита влади. Тепер питання стало принциповим. Громадські організації перетворилися в партії. Окрім діючого голови селищної міської ради, якого кандидатом висунула партія Кота, заявки подали ще два громадяни. Від партії Качок ішов Хоркевич – і його готова була підтримати рівно половина жителів Климова. Партій було тільки дві, голоси електорату розділились порівну, тож на третього кандидата ніхто вже уваги не звертав. Він був настільки нікчемним і його програма була настільки примітивною і нераціональною, що навіть його мама змінила прізвище, аби тільки уникнути ганьби. Звали його уже й не пригадати як.

Кандидати, ясна річ, акцент у своїх програмах ставили на вирішенні суперечності між котом і качками. І в цьому – основному – пункті їхні пропозиції розбігалися абсолютно. Федищенко пропонував перестріляти качок, а їхні тіла піднести Хвостику. Хоркевич наполягав на необхідності арешту кота-мисливця. А третій кандидат запропонував таке: «Це природа. Тварини самі розберуться. Вони справляються із цим уже не перше тисячоліття. Вполює кіт качку – поїсть м’ясця, не вполює – здохне. Ми ж – люди – мусимо займатися своїм. Замість концентруватися на бідолашних тваринах, варто…» Тут він не договорив, бо його скинули з трибуни, відтягли подалі, і вже збиралися бити, як Федищенко і Хоркевич одночасно проявили себе:

– Будьмо толерантними! Дослухаємо шановного колегу.

Народ послухався. Кандидат виліз на сцену, поправив комір сорочки, вимащеної в землі й траві, і продовжив:

– Зрозумійте, любі мої. Котик, муркотик, свинотик, кашалотик і всі інші тварі Божі – тільки привід для того, аби вас ще більше посварити. Ви розділилися – ну й нехай. Але тепер вашими чварами користуються політикани. Коли ваші голови забиті тирсою, з вами можна робити все, що завгодно. Ви одержимі! Ким? – котом і качками. З таким самим успіхом можна влаштувати спаринг між березою і кущем жасмину…

«І правда, можна», – розкотилось серед публіки.

– …Між стільцем і килимом, вікном і ручкою. Та вас дурять, розумієте?! Вам треба помиритися і ділом зайнятися. Давайте завод побудуємо, теплиць наставимо, викопаємо кар’єр – хоч щось треба робити, а то ви живете не своїм життям, а життям тупого кота і безмозких пташок. Ну самі подумайте!

Народ заревів.

– Та хто він такий? Звідки він узявся?

– Ти вважаєш себе розумнішим за нас?

– Бий всезнайку!

Небо над головою третього кандидата заволокло хмарами і без всякого попередження почалася злива. Оратора скинули з трибуни і прямо під нею забили ледь не до смерті. В той же день він, ні живий, ні мертвий, поїхав з Климова. Шкода, хороший був чоловік – вчителем працював…

Облишмо його і повернемося в Климів.

Залишилося кандидатів двоє.

У виборчому штабі Федищенка готували провокацію. Вирішили, що за тиждень до дня голосування, у день полювання Хвостика, спеціально навчена людина, що сховається на даху одного з будинків неподалік від озера, пристрелить найжирнішого селезня.

У штабі Хоркевича теж не спали. Було вирішено спіймати кота-волоцюгу в ніч перед полюваннням і пофарбувати його в горошок, а точніше – в яєчка, качині яєчка. Це і дотепно, і зрозуміло, і найкраща агітація.

В неділю, як завжди, народ зібрався на набережній і кожен з кандидатів виголосив свою останню промову перед голосуванням. Стояла тепла, сонячна днина, небо майже не рухалося, тільки немов віддалялося все вище й вище, в синій космос. Качки погойдувалися на ледь помітних хвильках, як почувся жалісливий писк бідного кота. Він за звичкою прийшов на полювання, але прийшов невпевненою, слабкою ходою. Народ ахнув. Частина заплакала, частина зареготала. Почалася бійка, люта й жорстока. Хвостик із качками опинилися прямо в центрі побоїща. Не знаючи, куди подітися, кіт просто кудись зник – як і тоді, коли лопата ледь не розрубала його надвоє. Качки ж стрімко піднялися в повітря, стали набирати висоту, як зненацька найперший жирний селезень крякнув, немов його підстрелили, і впав додолу.

– Перестаньте! – закричала жінка, яка опинилася найближче до мертвої птахи.

Та всі вже й без того вгамувалися. Люди дивилися то на качура, то на місце, де повинен був стояти Хвостик, і нічого не розуміли. Тоді вони стали дивитися один на одного, але й тепер нічого не стало на свої місця.

– Щось страшне сталося, – пішов серед народу слух.

З усіх сторін посипалися запитання: «Що це було?», «Хто це зробив?», «Куди зник Хвостик?». Поліцейські наказали всім залишатися на своїх місцях, але ніхто не стояв на місці. Люди, чухаючи потилиці, розходилися по домівках.

Весь тиждень жителі Климова намагалися розгадати загадку. Дехто так інтенсивно думав, що помер від крововиливу в мозок. На жаль, ніхто так і не зміг пояснити події Таємничої неділі.

На виборах проголосували за Федищенка. Кожен, весь тиждень тримаючи свій мозок в напрузі, за звичкою поставив галочку напроти більш звичного прізвища. Коли з’ясувалося, що Федищенко переміг і вдруге йде на пост голови селищної ради Климова, у штабі Хоркевича хтось махнув рукою, залаявся і на кінець сказав:

– Чортовий електорат! Тебе спробуй зрозумій!

Хвостика більше ніхто в Климові не бачив. Волонтери розмістили по всьому району оголошення, аби відшукати кота-волоцюгу, але це не дало ніяких результатів. Мабуть, здох. Качок ця історія нічому не навчила – як жерли крихти і черв’ячків, так і по цей день продовжують.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *