Філософські погляди Тараса Шевченка

Е.В. Ільєнков в своєму Листі в ЦК КПРС «Про становище в філософії» [2] наводить таку тему як зразок нерозуміння дійсних завдань філософії поряд із темою «Філософські питання торгівлі кавунами у великих містах».

Безперечно, що він мав досить серйозні підстави для сарказму. Любителів шукати філософію там, де її і близько не було, в СРСР було чимало, точно так же, як і зараз, коли деякі кафедри філософії пропонують, наприклад, курси під назвою «Філософія успіху: досвід вітчизняного та зарубіжного бізнесу». Але це зовсім не означає ні того, що у Тараса Шевченка не було ніяких філософських поглядів, ні того, що його філософські погляди не гідні уваги з боку професійних філософів.

Звичайно, якщо взяти абстракцію, яка позначається словами Тарас Шевченко, то філософія до неї ніяк не ліпиться. І неважливо, що це буде за абстракція – козацькі вуса і пов’язане з ними звання національного пророка або відсутність систематичної освіти і схильність до вживання алкоголю. Зазвичай саме якусь із цих абстракцій безумно люблять або так само не дуже розумно ненавидять пошановувачі або ненависники Тараса Шевченка. Адже для безумної любові або для ненависті не так вже й багато потрібно – цілком достатньо і абстракції. Але якщо розглядати не абстракції, а конкретно-історичного Тараса Шевченка, ми легко виявимо, що між ним і філософією набагато більше спільного, ніж могло б здатися на перший погляд. Так, філософських факультетів він не закінчував! Але якщо далеко не кожен з тих, хто закінчив філософський факультет, сформував собі там глибокі й оригінальні філософські погляди (а це досить очевидно, що після закінчення філософського факультету людей, вельми дрімучих в філософському сенсі ніяк не менше, ніж в середньому по країні), то чому б не припустити, що можна сформувати собі цілком пристойні філософські погляди, не закінчуючи філософський факультет і навіть не читаючи філософських книг.

Для того, щоб довести, що таке можливо, закличемо в свідки М.Г. Чернишевського. У своїй роботі «Антропологічний принцип у філософії» він пише:

«Про автора книги «De la justice» треба сказати не те: він глибоко проникнутий принципами німецької філософії. Ми читали, нібито він не знає по-німецьки; якщо це правда, то все ще нічого не означає. Бєлінський також не знав по-німецьки, а тим часом знав німецьку філософію так, що не набереться в самій Німеччині десяти чоловік, які розуміють її настільки ж глибоко і ясно. Ми чули, що головне джерело знайомства з цією наукою у автора книги «De la justice» і у Бєлінського був однакове: розмови з людьми, які займалися німецькою філософією; кажуть, що навіть ці люди були одні й ті ж». [4]. Редактори цитованого видання Чернишевського вважають, що людьми, які познайомили автора книги «De la justice», тобто П.-Ж. Прудона і В.Бєлінського з ідеями класичної німецької філософії, були Н. В. Станкевич і М. А. Бакунін [Там само].

Але якщо повірити Чернишевському і в тому, що Бєлінський розумів німецьку філософію чи не краще за всіх, принаймні, краще за Станкевича і Бакуніна, то нам вже не личило б слідом за Ільєнковим кепкувати щодо філософських поглядів Тараса Шевченка, якби нам вдалося раптом виявити, що з німецькою філософією його знайомив сам В. Бєлінський.

А таке свідчення, як це не дивно, є. С.Х. Чавдаров у книзі «Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка» наводить фрагмент спогадів О. М. Струговщикова, в якому йдеться про те, що «ввечері 27 квітня 1840 р. у нього зібрались: М. І. Глінка, граф Ф. П. Толстой, О. П. і К. П. Брюллови, два брати Кукольники, князь В. Ф. Одоєвський, барон П. А. Вревський…, граф В. А. Сологуб, П. П. Каменський, М. О. Гедеонов, С. І. Губер, В. І. Григорович, Рамазанов, П. В. Басін, С. Ф. Щедрін, A.П. Лоде, М. А. Маркевич, І. І. Сосницький, поет Шевченко, скульптор Віталі, В. Г. Бєлінський, І. І. Панаев, Струйський, Гаранович, Я. Ф. Яненко, Владиславлев і декілька родичів господаря.
Бракувало: О. І. Сенковського, Даргомижського, двох братів Степанових, Штеріча, B.А. і П.А. Каратигіних, О. А. Петрова і доктора Гейденрейха. О. М. Струговщиков зауважує, що з останніми список прибулих, який зберігся в нього, «…дав би повний персонал нашого гуртка…». [3]

Зрозуміло, що по одному факту того, що Шевченко відвідував той же гурток, що і Бєлінський, не можна судити, наскільки вагомим був вплив Бєлінського на Шевченка. Адже невідомо, ні наскільки довго відвідував Шевченко цей гурток, ні те, як він ставився до того, що там говорилося. Адже в його віршах можна без зусиль знайти свідчення його негативного ставлення до німецької вченості. Не виключено, що ці думки викликані якраз неприйняттям тих ідей, які проповідували в гуртку, який він відвідував разом із Бєлінським.

Але не будемо забувати і того, що це було далеко не перше зіткнення Тараса Шевченка з філософією. Адже він в цілому формувався під впливом романтиків, які самі не цуралися філософії, хоча і вельми реакційної. І від цієї реакційної філософії Тарасу Шевченко не так вже скоро вдалося звільнитися. Можливо, що саме це послужило найпершою причиною тієї нищівної оцінки, якої Шевченко удостоївся у відомому листі В.Г. Бєлінського до П.В.Анненкова [1]. При всьому тому, що ця оцінка явно несправедлива за змістом і безглузда за формою (Бєлінський сам признається, що не читав поеми “Сон”, за яку він люто лає її автора), саме за реакційність поглядів в ранній період критикував Тараса Шевченка й Іван Франко у своїй статті [5]. В цій же статті Франко відзначає, що саме в той період, коли писався лист Бєлінського, Шевченко змінює свою позицію і, «покинувши рамки українського націоналізму, на загальнолюдській канві рісує картини тиранства та боротьбу за правду». Цієї зміни Бєлінський, виходить, просто не помітив.

Крім того, не можна скидати з рахунків вплив на Шевченка і М.Г. Чернишевського, який, на відміну від Бєлінського, Шевченка дуже високо цінував. А М.Г. Чернишевський був не просто гегельянцем і фейербахіанцем, але й цілком оригінальним мислителем, у роботах якого можна знайти цілком самостійну конструктивну і вельми продуктивну критику цих ідейних течій.

Але все це – аж ніяк не свідчення того, що Шевченко як великий поет сформувався під впливом класичної німецької філософії. Це всього лише запрошення поглянути на феномен Шевченка не крізь призму його козацьких вусів, які одним здаються єдиним джерелом його неперевершеної геніальності, а іншим – незаперечним свідченням його національної обмеженості. Це всього лише натяк на те, що чудес не буває, що будь-яке велике явище в області культури має свої цілком культурні причини.

Суть нашої гіпотези полягає в тому, що точно так само, як політична позиція будь-якого більш-менш крупного діяча або навіть партії кінець-кінцем визначається їхньою позицією в гносеології, всяке велике явище в поезії, як і просто будь-яке велике культурне явище, не може сформуватися абсолютно в стороні від тієї ідейної боротьби, яка відбувається в цей час в області філософії, що зазвичай нове явище в поезії виявляється зрештою лише одним із виразів цієї боротьби.

Стосовно, скажімо, такого романтика як Генріх Гейне, це безперечно, оскільки він перебував у самій гущі боротьби філософських ідей свого часу, слухав лекції Гегеля і був близьким товаришем Карла Маркса. Що ж стосується Тараса Шевченка, то з цієї точки зору його біографію поки просто ніхто не досліджував. Хоча, якщо ми самі покинемо рамки націоналізму – неважливо, українського або російського – то раптом виявимо, що і Шевченко формувався зовсім не в “садку вишневому коло хати”, де “хрущі над вишнями гудуть”, а не на такій уже великій відстані від самого епіцентру загальноєвропейської ідейної боротьби. В якихось трьох кроках від цього епіцентру: Бєлінський лає Шевченко в листі до П.В. Анненкова, який у свою чергу активно листується з К. Марксом. До речі, лає Бєлінський Шевченка тому, що його дуже хвалить М. Бакунін, який був разом із Марксом одним з вождів І Інтернаціоналу.

Це все потрібно навчитися брати до уваги, якщо ми хочемо хоч трішечки зрозуміти Шевченка, а не просто ним захоплюватися або, навпаки, в дусі постмодернізму, «деконструювати» його.

Список літературних джерел:
1. Лист В.Г. Бєлінського до П.В. Анненкова. Декабрь 1847 г. http://litopys.org.ua/shevchenko/belinsky.htm.
2. Э.В. Ильенков. О положении с философией [Письмо в ЦК партии] «Эвальд Васильевич Ильенков» Москва, 2008, с. 378-387 http://caute.ru/ilyenkov/texts/epis/ckp.html.
3. С. Х. Чавдаров. Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка – К. : Рад. Школа, 1953. http://sokrat.online/files/books/chavdarov/index.html
4. М.Г. Чернишевський. Антропологічний принцип у філософії. http://az.lib.ru/c/chernyshewskij_n_g/text_0430.shtml
5. Франко І.Я. «Новий шлях творчості Шевченка» https://www.i-franko.name /uk/HistLit/1881/TemneCarstvo/1.html

Текст подано за виданням: 
Піхорович Василь Дмитрович. Філософські погляди Тараса Шевченка. – Філософія і художня культура у хронотопі технічного університету: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (12 грудня 2019 р., м. Київ) / Укладачі: Новіков Б.В., Покулита І.К., Гавва О.В. – К.: Видавництво Ліра-К, 2019. – 162 с. – с. 111-115.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.