Еволюція роману у XIX столітті

Жанр, що називають у наш час романом нравів, був створений відносно нещодавно. Я не буду пов’язувати його ні з Дафнісом та Хлоєю, поетичною еклогою, яка викликає захват у чутливих умів учених шанувальників античності, ні з Віслюком, грівуазною повістю, яку переробив і розширив Апулей, декадент римської класики. 

У цьому короткому нарисі еволюції сучасного роману з початку нашого століття я також не зверну уваги на те, що зараз називають романом пригод. Він прийшов до нас із Середньовіччя і походить від лицарських романів, потім був продовжений м-ль де Скюдері, видозмінений Фредериком Сульє та Еженом Сю, і, мабуть, досяг свого апогея у творах такого талановитого оповідача, як Олександр Дюма-батько. 

Декілька письменників і досі наполегливо працюють, витискуючи із себе довгі та неправдоподібні історії, розтягнені на 500-600 сторінок, але ніхто зі знавців або навіть просто любителів літератури їх вже не читає.

Поряд із цією школою розважальних письменників, яка дуже рідко заслуговує на схвалення літературних критиків та зобов’язана своїм успіхом лише виключній обдарованості, невичерпній фантазії та дотепності того літературного вулкану, який носив ім’я Дюма, в нашій країні з’явився ряд романістів-філософів, що походили в основному від трьох родоначальників, вельми різних за своєю природою: Лесажа, Жан-Жака Руссо та аббата Прево. 

Від Лесажа сходить ряд мрійників-революціонерів, які спостерігають за світом з вікна своєї кімнати з лорнетом у руках, маючи перед собою чистий аркуш паперу. Ці глузливі психологи частіше зображують побачене з іронією, аніж із хвилюванням; хизуючись своєю спостережливістю, вони у вишуканому стилі описують усього лиш виряджених маріонеток. 

Письменники цієї школи, художники-аристократи, найбільше переймаються тим, як явити читачу свій талант та майстерність, свою іронію, дотепність та чутливість. Вони щедро розсипають їх навколо своїх вигаданих персонажів, ляльок, яких уява спочатку створила, а потім вдихнула у них життя. 

Від Жан-Жака Руссо бере початок велика сім’я письменників, романістів-філософів, які змусили мистецтво слова, як його розуміли у той час, служити загальним ідеям. Вони беруть який-небудь принцип і приводять його у дію. Їхні драми беруться зовсім не з життя: вони задумані, скомбіновані та розвинені з метою довести правильність чи порочність якої-небудь теорії.

Шатобріан, який був незрівнянним віртуозом в області ритмів прози, для якого звучання фрази виражає її думку так само, як і значення слів, що її складають, був величним спадкоємцем женевського філософа, а Жорж Санд здається нам останнім геніальним творінням цього покоління. Як і у Жан-Жака, її головна турбота полягає в тому, аби втілити свої ідеї в образи героїв, які протягом усієї дії є присяжними захисниками доктрин письменниці. Схожі на неї письменники-утопісти, поети та мрійники неточні та мало спостережливі, але вони є красномовними проповідниками, вмілими та звабливими. У наші дні, серед сучасних письменників, вони вже не знаходять більше послідовників. 

Але аббат Прево породив могутнє плем’я спостерігачів, психологів та письменників правди. Разом із Манон Леско виникла чудова форма сучасного роману. У цій книзі письменник вперше перестає бути лише художником, що майстерно зображує своїх персонажів, і стає раптом, не внаслідок наперед створеної теорії, але завдяки силі та своєрідності свого таланту, щирим та чудовим відтворювачем людського життя. 

Ми переживали глибоке та непоборне хвилювання, вперше зустрівши на сторінках книги людей, подібних до нас самих, які мали живі пристрасті, захоплювали нас власною правдивістю і жили реальним життям, нашим життям, любили та страждали, як ми.

Манон Леско, цей неперевершений шедевр, дає дивовижний аналіз жіночого серця – найтонший, найточніший, найповніший, і, може статися, найбільш викриваючий з усіх існуючих; він оголює перед нами істинну, глибоко осягнуту, легковажну, люблячу, непостійну, невірну та віддану душу куртизанки і вчить нас розуміти всі інші жіночі душі, адже всі вони більшою чи меншою мірою схожі одна на одну. 

В епоху революції та імперії література, здавалось, зникла. Вона може існувати лише в спокійні епохи – епохи думки. В періоди насилля та жорстокості – політичних переворотів, війн, повстань – мистецтво завмирає, повністю зникає, адже груба сила та розум не можуть панувати одночасно.

Але потім прийшло блискуче відродження. З’явилося безліч поетів: А. де Ламартин, А. де Віньї, А. де Мюссе, Бодлер, Віктор Гюго та два романісти, що започаткували справжню еволюцію від вигаданих подій до подій, узятих із життя, або, скоріш, до подій, описаних так, наче вони вихоплені із самого життя. 

Першим із двох письменників, що виросли під час потрясінь епохи імперії, був Стендаль, другим – гігант сучасної літератури, настільки ж могутній, як і Рабле, батько французького роману Оноре де Бальзак. 

Стендаль має значення перш за все як попередник: його намагання створити картину нравів поки що примітивні. Цей глибокий мислитель, що має дивовижно ясний та точний розум, тонке розуміння та широке охоплення життєвих явищ, наповнив свої книги цілим потоком нових думок, але він повністю нехтував мистецтвом, цим таїнством, що чітко відрізняє мислителя від письменника та надає творам останнього майже надлюдську силу, створює невиразну чарівність ідеальних пропорцій та одухотворює божественним подихом слова, поєднані художником у фрази; він не визнавав всемогутності стилю – слова, невіддільного від ідеї, – і змішував пихатість мови із виразністю. Тому, незважаючи на свою геніальність, він залишився другорядним романістом.

Сам величний Бальзак стає дійсним письменником лише в ті години, коли здається, що він ніби несеться, не маючи впину, подібно до скаженого коня. І тоді він знаходить без пошуку (а йому доводиться шукати постійно, безплідно та болісно) ту легкість та точність, які у стократ збільшують радість читання.

Але критикувати Бальзака ми не наважуємося. Чи посміє вірянин докоряти бога за недосконалість Всесвіту? Бальзаку притаманна плодоносна, надмірна, приголомшлива творча сила, яка б’є через край – її має хіба що бог. Але вона поєднується у нього з поспіхом, неприборканістю, недбалістю, непродуманістю концепцій, із непропорційністю частин – рисами, притаманними творцю, якому ніколи зупинятися, щоб домогтися досконалості.

Про нього не можна сказати, що він був тільки спостерігачем або що він лише точно відтворював картину життя, як робили деякі романісти після нього; ні, він мав таку геніальну інтуїцію і так правдиво відтворив ціле людство, що у нього повірили і воно ожило перед нами. Його чудові творіння змінили світ, вторглися в суспільство, утвердилися у ньому та з вигаданих перетворились на реальні. Персонажі Бальзака, які до нього не існували, здавалось, вийшли з його книг та вступили в життя, адже він створив повну ілюзію справжніх людей, пристрастей та подій.

Однак він не канонізував власну творчу манеру, як це прийнято робити у наші дні. Він просто творив із вражаючою продуктивністю і нескінченною різноманітністю. Слідом за ним незабаром утворилась школа, яка мала нахабство стверджувати, наче Бальзак писав погано, а сама не писала взагалі, взявши за правило всього лиш точно копіювати життя. Одним із ватажків цих реалістів був Шанфлері, а одним з найкращих письменників – Дюранті, що залишив нам цікавий роман – «Le malheur d’Henriette Gerard» («Нещастя Генрієтти Жерар»).

Досі усіх письменників, що прагнули зробити власні книги якомога більш правдивими, ніби мало хвилювало те, що свого часу називали мистецтвом слова. Можна уявити, що для них стиль був не більше ніж свого роду умовним вираженням відстороненого мислення, і що, на їх думку, відшліфована мова робила персонажів роману штучними, ненатуральними, у той час, як вони прагнули зобразити їх звичайнісінькими людьми, такими, яких ми зустрічаємо на вулиці. 

Але ось з’явився молодий чоловік, обдарований ліричним темпераментом, вихований на класиках і так сильно захоплений мистецтвом художнього слова, стилем та ритмом фрази, що ні для чого іншого в його серці не залишалось місця. Він також мав гострий погляд спостерігача, який охоплював водночас ціле та частини, форми та барви, і вмів відгадувати таємний сенс жестів і вчинків, оцінюючи в той самий час їхню зовнішню виразність. Він дав французькій літературі книгу, написану із нещадною точністю та виключною досконалістю, – Пані Боварі. 

Гюставу Флоберу ми завдячуємо поєднанням стилю та спостереження в сучасній літературі. 

Однак пошуки правди, або, радше, правдивості, поступово привели письменників до відчайдушної погоні за тим, що в наш час називають людським документом. 

Батьки сучасних реалістів намагались писати, наслідуючи життя; їхні сини намагаються відтворити саме життя за допомогою справжніх фактів, які вони збирають звідусюди. Вони збирають їх із дивовижною наполегливістю і бродять усюди, вистежуючи, вишукуючи, з мішком за плечима, як лахмітники.  Через це їхні романи часто стають лише мозаїкою із фактів, що мали місце деінде, фактів, причини та значення яких є зовсім різними, що позбавляє роман, де вони зібрані, правдоподібності та тієї єдності, якої перш за все має прагнути письменник. 

Найбільш своєрідні із сучасних письменників, які внесли найтонше та найглибше мистецтво в пошуки та використання документу, – це, без сумніву, брати Гонкури. За своєю природою художники надзвичайно чутливі, нервові, проникливі, чуйні, вони зуміли, подібно вченому, що відкрив нову фарбу, показати нові, до них ніким не помічені відтінки життя. Їхній вплив на сучасне покоління дуже значний і може стати навіть небезпечним, бо кожен учень перебільшує своєрідність свого вчителя і може впасти у помилки, від яких учителя рятувала його велика майстерність. 

Приблизно у тому ж напрямку розвивався Золя, що мав більш сильну, більш широку, темпераментну та менш витончену натуру, Доде, із його більш легкою, дотепною, тонкою, але, мабуть що, менш щирою манерою, а також декілька  молодших письменників, як, наприклад, Бурже, де Боньєр та інші. Вони доповнюють і ніби завершують великий рух сучасного роману до правди. Я свідомо не згадую П’єра Лоті, який був і залишається головою поетів уяви, що писали в прозі. 

Щодо наших письменників-початківців, то замість того, щоб повернутися обличчям до життя та з жадібною цікавістю дивитися навколо себе, палко радіючи чи журячись, залежно від свого темпераменту, вони дивляться лише всередину себе, спостерігають лише власну душу, серце, інстинкти, власні переваги та недоліки і виголошують, що роман, у підсумку, має бути лише автобіографією.

Але через те, що одне й те саме серце, навіть продемонстроване у всіляких аспектах, не дає нескінченної кількості сюжетів, і зображення тієї самої душі протягом десяти томів стає одноманітним, ці письменники намагаються – за допомогою штучного збудження та дослідження різних нервових захворювань – створити у собі виключні, незвичайні, химерні душі, які вони намагаються виразити напрочуд образною та витонченою мовою.

Отже, ми прийшли до зображення свого Я, того гіпертрофованого напруженим спостереженням Я, якому прищеплюють таємничі віруси всіх душевних захворювань. 

Якщо ці книжки будуть такими, як нам обіцяють, то чи не вийде так, що вони будуть прямими, але звироднілими нащадками Адольфа Бенжамена Констана?

Якщо вміння приховати особистість письменника складає цінність кожного твору і називається мистецтвом або талантом, то чи не є ця тенденція виставляти себе напоказ ознакою безпорадності спостерігача, його здатності лише поглинати навколишнє життя – як  спрут із безкінечними щупальцями?

І чи не залишається визначення, яке підняв на щит Золя під час його великої битви за свої ідеї, правильним назавжди, адже воно може бути застосоване до всіх творів художньої літератури, при всіх змінах, яких вони зазнають під впливом часу: «Роман – це дійсність, переломлена через призму темпераменту митця»?

Цей темперамент може мати найрізноманітніші якості і може видозмінюватись відповідно до епохи, але, подібно до призми, чим більше у нього буде граней, тим більше він відобразить життєвих явищ, сцен, предметів, різноманітних ідей, всілякого роду людей, тим більш значним, цікавим та новим він буде. 


Гі де Мопассан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.