Ернест Сетон-Томпсон: Чорний Вовк – друг природи та індіанців

Сьогодні виповнюється 161 рік з дня народження письменника, дослідника природи та громадського діяча Ернеста (Эвана) Сетона-Томпсона. 

Він народився 14 серпня 1860 року у британському містечку Саут-Шилдсі. Його сім’я належала до старовинного дворянського роду. Коли хлопчику виповнилося 6 років, Томпсони переїхали до Канади, тому значну частину дитинства Ернест провів у Торонто. 

Стосунки з батьком ніяк не складалися. Той був жорстоким, застосовував тілесні покарання, не зважав на  інтереси дітей. Заради того, щоб уникнути зустрічей з ним, хлопчик часто йшов до лісу, де вивчав і малював тварин. Пізніше, у знак протесту проти батьківського деспотизму, він навіть змінить прізвище на Томпсон-Сетон (Сітон).

Він був здібною і цілеспрямованою дитиною: в шість років прочитав свій перший рядок у газеті й почав вирізати з дерева птахів і звірів. Одного разу він побачив у магазині книгу «Птахи Канади» і захотів придбати її. Книга коштувала один долар. Щоб нагромадити ці гроші, Ернест продав своїх кроликів, а також переносив дрова сусідам, збирав комах для колекції однієї англійської пані й цілий місяць змагався з братом у заготівлі дров. 

У 1879 році Ернест закінчив Торонтський коледж мистецтв. Він дуже добре малював. Пізніше письменник сам робив ілюстрації до своїх оповідань і повістей. Його малюнки вирізнялися точністю і виразністю. У 1885 році він уклав контракт із Century Company на створення 1000 зображень тварин для словника й значну частину часу проводив в Американському музеї природничої історії, де робив нариси. Пізніше, з 1890 по 1896 рр. він вивчав образотворче мистецтво в Парижі. Деякі з його робіт купували визначні люди того часу. Наприклад, відомо, що сам Теодор Рузвельт якось придбав його картину з вовком.

Коли молодий Сетон-Томпсон навчався в Лондонській Королівській академії, з ним сталася така пригода. Юнак дізнався, що поряд із музеєм, де він часто працював, знаходиться найбільша у світі наукова бібліотека, в якій зберігається величезна колекція книг із природознавства. Вхід до бібліотеки був безплатним, проте особи молодше двадцяти одного року не допускалися. Ернест попросив видати йому читацький квиток, але черговий сказав, що у них займаються знамениті академіки, а члени правління музею встановили суворі правила. 

– Назвіть мені імена членів правління! – попросив юнак. 

– Будь ласка: принц Вельський, архієпископ Кентербері…

 Всього в правлінні було сім людей, і це були найвизначніші люди Англії. Сетон-Томпсон написав кожному з них довгого листа. Він розповів про себе, про свої мрії та пояснив, чому для нього так важливо стати читачем Бібліотеки Британського музею. За три дні він отримав сім ввічливих  відповідей і… довічний читацький квиток! 

***

У 1883 році юнак вирушив до Нью-Йорку, де незабаром відбувся його письменницький дебют: було опубліковано твір «Життя лугового тетерука». Але популярність у США і Канаді йому принесли збірки «Дикі тварини, як я їх знаю» та «Життя тих, на кого полюють».

Сетон-Томпсон — автор близько 40 книг про тварин. Не бувши прихильником міського життя, він довго жив у лісах та преріях. Деякі книги письменник присвятив побутові та фольклору індіанців та ескімосів. Теми індіанського побуту і життя на природі, серед диких тварин об’єдналися в захопливій і пізнавальній автобіографічній книзі «Маленькі дикуни». Також він випустив книжки «Біографія грізлі», «Береста», «Книга про ліс» та інші. Він наділяв своїх персонажів-тварин особливими рисами характеру, створював для них цілі біографії, ставив їх нарівні з людьми. Сетон-Томпсон став одним із натхненників літературного жанру творів про тварин і цим вплинув на інших письменників-анімалістів.

Його книжки просякнуті любов’ю до природи, багатьом людям вони допомогли зберегти чисте і дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Менше знають Сетон-Томпсона як мандрівника і вченого, адже він не закінчував університетів і не захищав дисертацій. Та все ж саме його слід визнати одним з основоположників натуралістичної екології. Саме він (і ще Ж.-А. Фабр) прикував увагу до детального вивчення поведінки тварин. Пізніше ця зоологічна наука дістала назву етології. Основною науковою працею Сетон-Томпсона є восьмитомне «Життя диких звірів». Сетон-Томпсон залишив після себе не лише книжки, але й послідовників, учнів – це, наприклад, відомий вчений А. Формозов (1899 − 1973). Студентом той послав Сетон-Томпсону свою першу книжку з авторськими малюнками, на що отримав теплу, прихильну відповідь.

Виявилось, що в одній людині дивовижним чином можуть поєднуватися таланти художника, вченого та письменника! Це насправді рідкісний дар. Сетон-Томпсон завжди жив природою. І потерпав, якщо був вимушений довго жити в містах. Великі міста Америки його просто пригнічували. Тому він багато подорожував. Оповідання про індіанців, з якими випадало спілкуватися під час подорожей, пронизані своєрідним гумором і тривогою за майбутнє корінних американців, повні поваги до народів, що живуть у тяжких умовах канадської Півночі.

Сетон пише про виняткову чесність цих людей, про їхню щедрість один до одного. До білих ставлення інакше. Індіанці бачать у прибульцях з Європи своїх боржників. Адже білі відібрали у них майже все. І головне — землю, яка годувала їх полюванням. Письменник бачив, що так звана цивілізація означає для корінних жителів Америки хвороби, занепад, убогість. Зникають мудрі звичаї, молодь забуває свою історію. Сетон-Томпсон правильно оцінював небезпеку американізації всіх сторін життя, що руйнує зовні й, що ще гірше, зсередини. Сетон-Томпсон попереджав: «Стережіться, європейці! Через сто років ви будете американізовані!» Схоже, письменник виявився правим — і щодо соціуму, і щодо середовища, що оточує його, — багатостраждальної Природи.

Індіанці назвали Сетона-Томпсона Чорним Вовком. Настільки високою була їхня повага до цього «блідолицього», що ім’я він отримав по одній з найшанованіших серед індіанців тварин. Вовк був і його улюбленцем. Навіть у листах до друзів замість підпису він малював слід вовка. Іменем, даним йому індіанцями, і їхнім визнанням він пишався не менше, ніж всесвітнім визнанням його заслуг у літературі, образотворчому мистецтві та науці.

***

У 1900 році Сетон-Томпсон здійснив давню мрію: викупив декілька покинутих ферм неподалік від Нью-Йорка, побудував будинок і обніс свої землі високою огорожею. Але насолодитися спокоєм не вдалося: сусідські хлопчаки оголосили йому війну. «Для них я був чужаком, що вдерся в їхні володіння. Я огородив землю, на якій їхні діди й прадіди збирали горіхи, влаштовували гулянки, заготовлювали дрова, пасли худобу. Хлопці втратили можливість полювання на білок і вальдшнепів. Вони вирішили вижити мене звідтіля — ламали загорожу, стріляли в моїх кішок і собак, розмальовували ворота образливими для мене картинками», — згадував Сетон-Томпсон.

На основі отриманого досвіду з дітьми фермерів Сетон-Томпсон розробив програму ігрового виховання на природі. У своїй роботі з ними він спирався на традиції індіанців. 

Спочатку письменник терпів і мовчки відновлював руйнування, але потім вирішив навідатись до школи. Не для того, щоб покарати лиходіїв, а для того, щоб запросити їх у гості на вихідні. Згоду виразили лише 12 хлопчиків, але прийшли 42. Чоловік дозволив їм робити все, що надумається, а ввечері нагодував і почав розповідати історії про індіанців. Підлітки були вражені, підкорені й… жадали подвигів. Так виник загін лісових індіанців. Сетон-Томпсон став шаманом, а вождем обрали одного з хлопчиків. Це був важливий момент — дорослий не вважав себе ватажком, а лише помічником і старшим товаришем. Діти самі вибирали лідера і добровільно підкорялися йому.

У загоні були відзнаки — пір’їни: «Взявши за основу спортивні нормативи для школярів, я видавав перо тим, хто мав високі показники: міг пройти чотири милі за годину, пробігти сто ярдів за 11 секунд. Легко було заслужити лише перо за плавання — його отримував кожен, хто міг проплисти сто ярдів будь-яким стилем із будь-якою швидкістю. Другим рівнем були практичні навички мандрівника. Я нагороджував тих, хто міг добути вогонь за допомогою тертя, виміряти на око ширину річки тощо. Третім рівнем було знання природи. Нагороду отримували ті, хто міг правильно визначити 25 дерев, 50 кольорів, 50 птахів».

Після публікації в 1902-1906 роках серії статей у журналах, рух трансформувався в загальнонаціональну американську організацію на чолі з автором. Було також опубліковано загальне ігрове керівництво «Берестяний сувій», а організація дістала назву «Ліга лісових умільців». Метою організації було зупинення безглуздого і безцільного винищення диких тварин.

Велике значення для роботи письменника в цьому напрямі мало його знайомство з лордом Бейден-Павеллом, британським генерал-лейтенантом. У 1906 році письменник поїхав із лекційним турне в Британію, де передав офіцерові свої матеріали для формування схожої скаутської організації в Англії. Разом із Бейден-Павеллом вони активно пропагували ідеологію життя в гармонії з природою. Роберт Бейден-Павелл уважно вивчив праці з виховання юних спартанців, японських самураїв, про традиції британських, ірландських народів.

Він влаштував наметовий табір на острові Браунсі для 22 хлопчиків. На кожен із 5 загонів упродовж 8 днів чекала насичена і яскрава програма: діти вчилися розпалювати вогонь і готувати їжу, в’язати вузли, орієнтуватися на місцевості, розпізнавати сліди тварин. Вони вивчали цікаві факти про тварин і рослин, про зоряне небо. Всі заняття відбувались у невимушеній ігровій формі. Табір мав великий успіх!

Багато хто підкреслює, що ідея створення скаутського руху спочатку належала саме Сетону-Томпсону, а не Бейден-Павеллу. Проте ще за життя письменник не став звинувачувати свого соратника в плагіаті й подавати на нього до суду, хоча ідея воєнізованої організації не припадала йому до душі. Поступово він відійшов від створеного ним дітища, зіславшись на брак часу. 

Внесок Ернеста Сетон-Томпсона в літературу і в громадське життя був відзначений рядом нагород: нагородою «Срібний бізон», медаллю Джона Берроуза і медаллю Даніеля Жиро Еліота.

***

Людині, якій ліс куди миліший, ніж так звана цивілізація, доволі важко влаштувати подружнє життя. Сетон-Томпсон був одружений двічі. У 1896 році він одружився з Грейс Галлатін. 23 січня 1904 року на світ з’явилася єдина дочка Енн — майбутня письменниця, авторка історичних і біографічних романів. Майже через сорок років подружнього життя, у 1935 році, Грейс і Ернест розлучились. Незабаром письменник одружився вдруге на Джулії М. Батрі. Вона займалася літературною діяльністю сама, а також у співавторстві з чоловіком. У пари не було спільних дітей, але у 1938 році вони удочерили семирічну дівчинку на ім’я Бьюла Сетон, в заміжжі Ді Сетон-Барбер. Зустріч із нею описали радянські журналісти Василь Пєсков і Борис Стрельников у книзі «Земля за океаном».

Письменник помер 23 жовтня 1946 року в американському місті Санта-Фе, штат Нью-Мексико. Його тіло кремували, а урна з прахом протягом 14 років зберігалася у будинку. У 1960 році, в столітню річницю від дня народження письменника, його донька Ді та онук Сітон Коттьєр піднялися в небо на літаку і розвіяли прах над пагорбами Сітон-Віладж. Так улюблений письменник усіх прихильників живої природи знайшов спокій серед місць, що були дорогі його серцю.

Геннадій Демарьов

Фото: Wolf by Robert Postma

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *