Чому Бальбоа?

Багато в чому моя замітка є відповіддю на інший текст, більш популярний – “За что весь мир полюбил Рокки Бальбоа”. Як на мене, автор цієї статті написав зовсім не про те, про що слід було писати. Принаймні я очікував, що читачеві все ж розкажуть не історію самого Сталлоне, яка теж дуже цікава, а розкажуть про фільм і про його героя, – тобто, узгодять зміст статті з назвою хоча б формально, якщо не сутнісно. Але цього не сталося, стаття більше схожа на розмову “за все хороше”, а не по темі.

Що ж, я подивився всі частини “Роккі” й тепер сам спробую відповісти на поставлене питання. За що увесь світ полюбив Роккі Бальбоа? За що його полюбив я?

У фільмах про Роккі немає нічого особливого. “Роккі” – це кіно доволі наївне, говорити про якусь визначну гру акторів тут взагалі пусте, про видатний сюжет, очевидно, теж. Звісно, коли “Роккі” тільки-но з’явився на екранах у 1976 році, він був чимось самобутнім, таке кіно раніше не знімали. Але за 40 років кіно сильно змінилося, глядач став вибагливішим. Фільми про “Роккі”, особливо ранні, сьогодні виглядають простими, немов двері. Коли ви починаєте дивитися чергову серію, ви завжди здогадуєтесь, чим вона закінчиться. Та й до 1976 року кінематограф вже дав світові вдоста шедеврів, поряд з якими “Роккі” навіть і не лежав. Іншими словами, підходити до розуміння успіху “Роккі” з боку власне кінематографа точно не слід.

Підходити до “Роккі” потрібно з боку самого Роккі. Пересічний глядач, яким я теж себе називаю, ніколи не дивиться фільм як такий – він дивиться на життя, зображене у фільмі. Сталлоне вдалося створити образ щирого й чесного хлопця з низів суспільства, який сприйняв “шанс”, що йому кинули, за чисту монету. Ми бачимо людину, яка чогось дуже сильно захотіла.

Важливим, на мій погляд, є момент з першої частини, коли перед боєм Роккі говорить своїй дівчині Едріан, що хоча й зробить усе, що може, але напевно програє – він же простий хлопчина з вулиці і нікому не потрібний там, куди його покликали. Тобто, він зрозумів, що його найкращий і єдиний шанс був глузуванням, – і це та сцена, з якої ми починаємо дійсно співпереживати Роккі: у нас просто не залишається іншого виходу! Він так самовіддано тренувався, він зробив такий сильний ривок, на який лише був здатен у своєму злиденному становищі (згадаймо лиш, як Поллі, брат Едріан, щодня крав для Роккі з роботи шматок яловичини, аби той міг відновитися після навантажень: у самого Роккі на таку їжу просто не було грошей) – аж тут все могло виявитися марним. Воно таким і виявилося – Роккі дійсно програв перший бій.

Але переказувати весь сюжет я не буду. Мені тільки хочеться відзначити одну особливість фільму, яка й робить його дійсно популярним і улюбленим для багатьох глядачів.

Історія Роккі не має нічого спільного з, наприклад, історією “Вовка з Уолл-Стріт” – і не тому, що в першому випадку мова йде про спортсмена, а в другому про брокера. Роккі став переможцем завдяки всім людям, які його оточували й допомагали йому – і він завжди був їм за це вдячний. Роккі розумів, що сам він нічого не зробить. Це розуміли не лише Поллі, Едріан чи тренер Міккі, а й мешканці італійського кварталу Філадельфії, які завжди радісно вітали Роккі, коли той біг вулицями. Це усвідомлювали взагалі усі ті мешканці міста, які вважали Роккі своїм народним чемпіоном. Успіх Роккі – це колективна праця; здобутки Роккі не лише йому належать. А “Вовк з Уолл-стріт” – він на те й вовк, щоб триматися одинаком і думати лише про себе. Місцями мені було дуже шкода Уоррена Баффета, життя його доволі сильно било. Але симпатії до нього я не маю. Мені, як і більшості громадян Землі, його проблеми зовсім не близькі. Хоча Уоррен Баффет теж наполегливо йшов до мети, його методи були зовсім не такими, як у Роккі Бальбоа – та й ціль була інша: розбагатіти й ні з ким не поділитися. Мені більше подобаються люди, які досягають вершини разом із іншими людьми, які рухаються туди спільно, – а не за рахунок інших, “по головах”.

Іншими словами, “Роккі” – це не про те, як лише досягнути чогось – прогинаючись під обставинами, підлаштовуючись до вимог бізнесу, наприклад. “Роккі” – це про те, як досягти того, чого дійсно хочеш, зберігши при цьому свої високі ідеали, своїх друзів, свою рідню – усе, що тобі дороге й усіх, кого ти любиш. У наш час усі “тягнуть ковдру” на себе, людина людині може бути і кимось гіршим, аніж вовком; здається, ніби свій шлях можна лише “прогризти”, “видерти” у когось із пащі. Роккі відрізняється від “усіх” – і перемагає!

У листопаді цього року має з’явитися черговий фільм про Роккі. Попередня частина (“Крід: спадщина Роккі” 2015 року) виявилася дуже слабенькою, та попри це я чекаю на наступний фільм із нетерпінням. Історія Роккі Бальбоа – це історія, з якою не хочеться розлучатися. І декому це вже вдалося – франшиза знімається так довго, що на ньому буквально виросли декілька поколінь, включно із режисером нового фільму. 

Проте діло не лише в часових вимірах життя. В тій статті, яку я згадував на початку, одне написано добре – та й то, лише тому, що авторка цитує самого Сталлоне: “Роккі ніколи не існував. Це казка, міф. Мені подобаються алегорії, я дуже люблю “Іліаду” і “Одіссею”. Я не прагнув зробити документальну історію. Вигадуючи Роккі, я намагався створити сучасну казку”.

Так, “Роккі” – це казочка. І дуже добре, коли вдається придумати таку казочку, яка надихає і дітей, і дорослих. Діти, вражені хорошою казкою, живуть нею в своїй уяві – вони стають героями казки, яку прочитали. Коли вони виростають, стають дорослими, їм під силу зробити цю казку бувальщиною й стати героями справжніми – звісно, якщо їм вдасться пронести з собою до дорослого життя дитячу безпосередність, вміння захоплюватися, здатність мріяти. Не лише пронести, а й розвинути їх. А розвинути – значить, прикласти до нових умов, які скоріше за все будуть несприятливими.

Роккі якраз такий – трохи неотесаний, дитячний, наївний. Але – зрілий, цілеспрямований, безкомпромісний. Справжній мужчина, люблячий чоловік і уважний батько, гарний тренер, старанний боксер, вірний друг. Ми ототожнюємо його з добром і шляхетністю – і саме тому, що життя постійно кидає Роккі складні виклики, нам так цікаво спостерігати за ним. Так само, як зло ніколи не переможе добро, так і Роккі не може зрадити нас. А скільки хлопчаків захотіли стати боксерами під впливом “Роккі – можна лише здогадуватися!

Вмикаючи кіно, ми хочемо дізнатися, яким чином Роккі Бальбоа знову переможе. І оскільки Роккі все ж не Котигорошко і не Супермен, а звичайна людина, яка всього досягає завдяки зусиллям і наполегливій праці, ми очікуємо, що перемога дасться йому нелегко. Будуть випробування, стрімкі злети і падіння, але Роккі залишиться собою і тільки так досягне мети. Він вселяє в нас віру в добро і у власні сили.

За це, гадаю, світ і полюбив Роккі Бальбоа. За це його точно полюбив я.

3 Коментарів

  • Если уж на то пошло, мне больше нравится другой Бальбоа — Васко Нуньес…
    По крайней мере, тот был смелым, не останавливался ни перед чем в погоне за пиастрами, открыл Панаму, вышел к Тихому океану, первым — раньше, чем знаменитый Писарро, — увидел Перу… Правда, кончил он плохо — стал короче на голову. Но этого хоть вспоминают, а о Вашем Бальбоа спустя лет 10 не вспомнит никто…)

  • Главное, чтобы подействовало, а вспомнят – не вспомнят – дело десятое… об авторе статьи уж точно не вспомнят.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *