6 правил життя справжнього науковчителя

1. Цінуй життя понад будь-яку ідею життя

Ми живемо в добу ідеологій. Звісно, ідеальний момент нашого існування завжди мав для людини важливе значення: заради уявних істот (богів, держав, націй) люди вбивали інших та жертвували собою. Однак розвиток товарного виробництва призвів до того, що буквально не залишилося відносин, які не були б пронизані ідеологією. Реакцією на це стали ідеї екзистенціалізму, який стверджує, що не можна зводити все різноманіття людського життя до однієї заздалегідь визначеної ідеї, оскільки у людини завжди є можливість обирати. І це реальний факт: ревні фанатики віри стають атеїстами, а матеріалісти можуть стати віруючими людьми.

Будь-яка ідея є лише етапом на великому та довгому шляху нашого життя. Якщо так, то чи повинні ми дозволяти ідеям підкорювати собі все наше життя? Така постановка питання беззаперечна, однак екзистенціалізм сам зводить людське життя лише до можливості обирати серед кимось заздалегідь підготовлених варіантів, не пропонуючи спосіб навчитися самому творити ці варіанти – лише заявляючи, що людина здатна до такої творчості. Не дивно, що така теорія врешті-решт повертається до найстарішої та віками перевіреної ідеї – Бога.

На відміну від такого підходу, Фіхте рекомендує нам звернути увагу не на окремі сходинки нашого шляху, а на весь шлях як на деяке історичне ціле: спробувати проаналізувати наше життя та вирішити куди рухатися далі, виходячи з усього власного досвіду як цілого.

2. Пам’ятай, що ідеї лише відображають твоє життя

Як ми вже зрозуміли, ідеї не з’являються нізвідки, а виникають у процесі відтворення нашого життя та відображають певні його моменти. Ідеї можуть бути істинними або хибними, але вони не будуть самим життям. План майбутнього проєкта не може замінити самого втілення цього проєкта в життя. Це так само очевидно, як і те, що креслення будинка не дорівнює самій будівлі, а мапа місцевості не є самою місцевістю. Однак також очевидно, що креслення будівлі відображає конструкцію цієї будівлі, взятої із певної точки зору – точки зору архітектора. Художник відобразить цю будівлю зі свого боку та отримає дещо відмінне від творіння архітектора. В іншому розрізі на цю будівлю подивиться її майбутній мешканець. Але поза сумнівів, що між усіма цими кутами зору є дещо спільне. Всі вони будуть встановлювати зв’язки між різними елементами – лініями креслення, мазками фарби, думками про облаштування побуту. Незважаючи на відмінність цих елементів, вони ніколи не будуть розпадатися на дещо таке, що не має систематичного зв’язку. Завдяки цьому дійсному систематичному зв’язку різні точки зору на предмет можуть співіснувати в одному світі. Ми можемо в цих трьох випадках – архітектора, художника та мешканця – спробувати проаналізувати зміст свідомості, абстрагуючись від цих елементів, навіть більше – від усього, що є специфічним для точки зору архітектора, художника та мешканця, та звертаючи увагу тільки на структуру їхніх зв’язків. Таким чином, ми відкриваємо для себе систематичну логіку, яка дозволяє робити правильні висновки з певних даних засновків.

3. Довіряй тільки тому, що ясно безпосередньо

Зрозуміло, що такий аналіз свідомості повинен підходити до неї як до історичного цілого, що розвивається. Якщо існує систематичний зв’язок окремих елементів свідомості й ми можемо з одного виводити логічно інше, то ми повинні прийти до певних безпосередніх очевидних та ясних засновків, які не виводяться ні з чого іншого – тобто безпосередньо очевидні та ясні.

Обираючи основу своєї системи, теоретик визначає всю її долю – більшість теоретичних систем виникали з одного факту, який дозволяв по-новому подивитися на речі. Але, сліпо довіряючи цьому факту, всі такі системи падають під вагою власних суперечностей – і, як завжди показує критика таких систем, проблема знаходилася у першій, вихідній “клітинці” всієї теорії, тому самому “ясному та очевидному” факті, який був недостатньо критично осмисленим. При цьому не завжди сам творець такої конструкції здатен побачити свій крах, адже він повністю занурений у процес конструювання своєї системи. Зазвичай лише практична невдача здатна змусити горе-творця оглянути всю систему та визнати її неузгодженість. Таке усвідомлення результатів роботи своєї свідомості можливе лише тоді, коли свідомість не занурена в роботу з конструювання чого-небудь, а звертається лише до самої себе – до “Я”.

Саме здатність свідомості перетворювати свою роботу на предмет пізнання – тобто здатність до самосвідомості – є рушієм розвитку свідомості та основою для виведення вірного систематичного зв’язку окремих елементів свідомості. Тому самосвідомість і є тим ясним та безпосередньо очевидним засновком, який, попри свою бездоказовість, дозволяє приходити до вірного результату. Самосвідомість дозволяє людині оцінити результати роботи свідомості в процесі цієї ж роботи. Ми можемо довіряти лише такому знанню, яке виводиться із такого “свідомого” засновку, здатного до самовиправдання.

Фіхте допомагає нам відкинути наївну віру в магічну силу “доказів”, які ведуть нас лише до інших доказів, а ті – до інших, і так до нескінченності. Всі наші докази – тобто логічні конструкції – можуть бути побудовані лише на тривкому фундаменті Самосвідомості нашого Я, а не на сипкому піску дурної нескінченності ланцюга доказів, що нікуди не веде.

Ясність та самоочевидність знання стає справжнім критерієм істинності.

4. Сміливо відкидай неживі ідеї минулого

“Традиції всіх мертвих поколінь нависають, як кошмар, над розумом живих”, – сказала одна розумна людина. І дійсно, виникаючи із самого життя, ідеї мають властивість відриватися від нього та набувати самостійного існування.

Навряд чи перші християни, що створили свої ідеї для боротьби з несправедливістю рабовласницького суспільства, хотіли, аби ці ідеї були використані в боротьбі з людьми, невдоволеними феодальними порядками, і тим паче вони точно не думали про підтримку інтересів великого капіталу в добу імперіалізму.

Ідеї виникають із процесу нашого життя та потрібні лише “всередині” нього. А життя селянина доби Римської Імперії та офісного працівника доби пізнього капіталізму не має нічого спільного. Історія розвивається не лінійно, а стрибками, постійними перериваннями безперервності. Проте люди некритично переносять старі ідеї на нові обставини – просто за звичкою – повністю вихолощуючи та підміняючи первісний зміст цих ідей. Досить часто весь зміст старої ідеї вже замінено на інший, а єдине, що пов’язує стару ідею із новим змістом – це спільне ім’я. Наприклад, ім’я “християнство” для релігії перших християн та для католицької церкви доби розпаду феодалізму. Або ім’я “філософія” для філософії Парменіда та філософії Фіхте.

В такий момент має відшукатися смілива людина, яка визнає неактуальність старого та провести чітку межу розриву між старим накопиченим історичним мотлохом та живим актуальним змістом думки. Фіхте проводить таку межу між старою філософією та своїм науковченням. Він не претендує на те ж місце в житті людства, яке займала філософія, оскільки розуміє, що ті завдання, які вирішувала стара філософія, більше не актуальні та в змінених умовах нового життя будуть поступово зникати. Саме життя каратиме тих, хто намагається творити його, спираючись на неактуальні ідеї, а нове науковчення знаходитиме застосування у все ширших сферах життєдіяльності людини.

5. Пам’ятай, що немає нічого в теорії, чого не було би в практиці

Якщо вже твердо встановлено, що будь-які ідеї виникають із самого життя людини, то маємо раз і назавжди забути ілюзії, що можна створити щось лише в своєму мисленні. Наука не має підміняти собою життя. Звісно, вчений-етик може вивести загальні закономірності добра та зла, спостерігаючи за людською практикою, але було би наївно думати, що ці абстракції можуть підмінити саму людську діяльність. Так само як і наївно вважати, що можна зробити людину доброю, просто розповідаючи про те, що таке добро і чому добре бути добрим. Допоки людина не знайде добро та зло в своїй практиці та на власній шкурі не відчує їхній вплив, усі слова про них залишаться тільки словами.

Це правдиво і щодо суспільства в цілому. Ми вже з’ясували, що систематичний зв’язок, який вивчає наука, не існує від віку до віку десь у самій природі реальності, а з’являється лише завдяки людській практиці, яка впорядковує та систематизує цю саму реальність. Лише з’явившись в процесі практики, цей систематичний взаємозв’язок може бути усвідомленим теоретично. Саме усвідомлення не може створити того, чого ще немає в практичній діяльності людини.

Раніше філософи вважали, що ідея править світом. Вони спиралися на той реальний факт, що ідея завжди передує людській практиці: матеріальний будинок будувався за ідеальним кресленням. Однак це лише ілюзія, оскільки ідеї з’являються лише із усвідомлення та кристалізації попередньої практики у формі систематичної науки.

6. Вчися знаходити ідеї, які би допомагали тобі творити твоє життя 

Ясна річ, що такі думки можуть привести до ірраціоналістичних настроїв. Адже, якщо все дійсно так, то, можливо, ніякі ідеї взагалі не потрібні, та варто лише довіритися практиці?

Наприклад, до таких висновків приходить Ніцше, критикуючи теоретичний історизм словами Гете: “Мені, у всякому разі, ненависно все, що тільки повчає мене, не розширюючи та безпосередньо не оживляючи мою діяльність”. Сам Ніцше залишився в полоні історичних міфів про Золоту Добу людства у часи Давньої Греції та нічого не зміг запропонувати крім апеляції до минулого – причому, вигаданому ним минулому. Така доля спіткає будь-кого, хто наважиться відкинути науку лише з тієї причини, що вона інколи відводить нас від реальності. Але ж не вся наука така?

“Розлад різний буває, – писав з приводу питання про розлад між мрією і дійсністю Писарєв. – Моя мрія може випереджати природний хід подій або ж вона може сягати зовсім убік, туди, куди ніякий природний хід подій ніколи не може прийти. У першому випадку мрія не завдає ніякої шкоди; вона може навіть підтримувати і посилювати енергію трудящої людини… У подібних мріях немає нічого такого, що перекручувало або паралізувало б робочу силу. Навіть зовсім навпаки. Коли б людина була зовсім позбавлена здатності мріяти таким чином, коли б вона не могла зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цільній і закінченій картині те саме творіння, яке щойно починає складатися під її руками, – тоді я аж ніяк не можу уявити, яка спонукальна причина змушувала б людину розпочинати і доводити до кінця обширні і втомлюючі роботи в галузі мистецтва, науки і практичного життя… Розлад між мрією і дійсністю не завдає ніякої шкоди, якщо тільки мріюча особа серйозно вірить у свою мрію, уважно вдивляючись у життя, порівнює свої спостереження із своїми надхмарними замками і взагалі сумлінно працює над здійсненням своєї фантазії. Коли є який-небудь дотик між мрією і життям, тоді все гаразд”.

Замість блукати в теоретичних проблемах минулого, наука повинна вирішувати нагальні проблеми теперішнього, допомогаючи в уяві продовжити те, що вже створюється в реальній суспільній практиці, допомагаючи знайти суперечності в цій практиці (тобто відсутність системи в певних її частинах) та навпаки – постійно звіряти свої конструкції з живою практикою. Будь-яка ідея, що з’явилася із життя, має прагнути повернутися до життя, вирішуючи поставлену життям проблему.

Фіхте зазначає, що сприйняття свого життя як цілого потребує не лише усвідомлення всього пройденого шляху, але й розуміння того, що життя завжди потенційно не завершене. Саме ця незавершеність дозволяє нам у результаті аналізу свідомості як продукту нашого життя продовжувати творити його в теоретичній формі і цим давати керівні установки для практики. Аналіз свідомості мусить дати саму постановку практичної проблеми як деякої ще не завершеної цілісності, що своєю структурою визначає необхідні для свого завершення елементи. Саме здатність розсудку продовжувати в теоретичній формі те, що вже почалося в практиці, слугує основою для ілюзії первинності теорії над практикою. Фіхте вчить нас сприймати будь-яку теорію як інструмент для вирішення проблеми, який може тільки вказати шлях та бути мірилом істинності обраного шляху, але не може замінити людину, шо йде обраним шляхом.

Людина, що обрала важкий шлях суспільної діяльності, може використовувати науковчення як загальну мапу, яка дозволяє орієнтуватися в складній ситуації, допомагає з’ясувати її структуру та дати засоби для відділення різних вузлів цієї структури один від одного. Однак жодне науковчення не може бути відповідальним за те, щоб людина скористалася цими інструментами та мала волю та силу змінити світ, користуючись його описом. Цьому людину може навчити лише її життя.

Андрій Мельников

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.